Однак кіста Бейкера – підступне захворювання, і якщо одразу не звернутися до лікаря, воно може призвести до серйозних ускладнень. Чому воно розвивається і як його уникнути, розповів ортопед-травматолог вищої категорії дніпровської міськлікарні №9 Юрій Шимон.
Що таке кіста Бейкера?
Кіста Бейкера* (кіста підколінної ямки) – це щільне, еластичне, пухлиноподібне утворення, яке ташується на задній поверхні коліна. Кіста розвивається в результаті запального процесу, що провокує зайве утворення суглобової рідини і скупчення її під колінним суглобом, що може викликати відчуття розпирання і болю.
Об’єм кісти збільшується при розгинанні колінного суглоба, завдяки цьому з’являється можливість її промацати, але при згинанні суглоба утворення зменшується і візуально може майже повністю зникати.
Винні артрит і подагра
Підколінна кіста може виникнути в результаті травми або пошкодження меніска, суглоба, хрящів і підвищеного навантаження на коліна в цілому, тому найчастіше від захворювання страждають любителі активного способу життя (бігу, стрибків, присідань), працівники важкої фізичної праці або люди із зайвою вагою.
Крім того, появу утворення можуть спровокувати такі захворювання, як артроз, остеоартрит, ревматоїдний артрит, остеопороз, подагра та запалення синовіальної оболонки суглоба (хронічний синовіт).
Чим небезпечне захворювання?
Невелика кіста спочатку може зовсім не турбувати пацієнта, максимум – відчуватися як невелика кулька під шкірою. Але в міру збільшення утворення воно починає дедалі частіше проявляти себе. Виникає біль у коліні, спостерігається припухлість, набряклість, оніміння і навіть утруднення рухів у колінному суглобі. Кіста, що збільшилася, здавлює нервові закінчення, тому людині стає складно нормально згинати і розгинати ногу, присідати.
Крім того, ускладненнями кісти можуть стати варикозне розширення вен, тромбоз, тромбофлебіт, оніміння та слабкість м’язів в ділянці коліна внаслідок здавлювання великогомілкового нерва. Іноді можливе відкладення солей кальцію в самому утворенні, внаслідок чого воно ущільнюється і сильніше тисне на навколишні тканини, завдаючи хворому серйозного дискомфорту.
Нерідко (приблизно у кожному десятому випадку) відбувається розрив кісти та виділення її рідкого вмісту в м’які тканини гомілки, частіше – у підшкірну клітковину. Це може призвести до запалення всієї гомілки, появи припухлості, гострого болю, почервоніння, підвищення температури тіла.
Як діагностувати і лікувати?
Якщо у вас виникли характерні симптоми, потрібно звернутися до ортопеда-травматолога або хірурга. Лікар проведе огляд і для уточнення діагнозу направить вас на ультразвукове дослідження та/або магніторезонансну томографію (МРТ) колінного суглоба. У деяких випадках показані рентгенографія, щоб виключити можливі супутні захворювання (артроз, пухлини та інші), пункція кісти та дослідження отриманої рідини.
Через те, що кіста зазвичай є наслідком патології колінного суглоба, під час обстеження важливо оцінити його стан в цілому. Залежно від отриманих результатів, лікування може бути консервативним або оперативним. З метою зменшення запалення у суглобі (при ревматоїдному артриті, остеоартрозі) призначаються мазі, нестероїдні протизапальні препарати, глюкокортикоїди. Також проводиться дренування кісти товстою голкою з видаленням вмісту та введенням гормональних протизапальних ліків. При рецидивах показане хірургічне висічення та видалення утворення за допомогою малотравматичного методу – артроскопії.
У домашніх умовах покращити самопочуття пацієнта з початковою стадією захворювання допоможуть максимальне зниження фізичної активності, іммобілізація коліна за допомогою еластичної пов’язки (але не надто тугої, щоб не порушити кровообіг), застосування знеболювальних препаратів.
Уникайте травм і навантажень
Щоб запобігти виникненню кісти Бейкера, важливо контролювати масу тіла і не перевантажувати коліна (під час занять спортом або виконання важкої фізичної роботи надягайте спеціальні наколінники). Крім того, слідкуйте за здоров’ям суглобів: уникайте травм та своєчасно лікуйте хронічні захворювання.
Ірина Лебединець
*Хвороба здобула свою назву на честь англійського доктора Вільяма Бейкера, який вперше виявив цю патологію у XIX столітті.
Читайте також:
