Так я познайомився з 82-річним Орестом Дворніковим. Він дослідив мене як лікар-рентгенолог, я його – як газетяр. З діагностикою він не помилився. Та і я поставив йому вірний «діагноз»: дуже цікава людина, знахідка для журналіста. Нижче – історія його життя, почута мною від нього самого.
Рятував життя в’язням із 18 країн Європи
Народився Орест Васильович 26 грудня 1916 року в Одесі, потім родина переїхала до Херсона. Але 1935-го доля його знову пов’язала з Одесою – він вступив до медичного інституту. Після закінчення – армія. 22 червня 1941-го він зустрів батальйонним лікарем. Важкі бої, відступ, у вересні його частина потрапила в оточення. Не вдалася спроба перейти фронт: підкосила його дизентерія та плюс запалення легень. Лише наприкінці грудня дістався окупованого вже Кіровограда. Весь 1942 рік співпрацював з підпільниками, а на початку 1943-го групу знайшло гестапо. Півроку провів у в’язниці, а у вересні перед ним «гостинно» відчинилися ворота з написом німецькою «Едем дас зайне» (Кожному своє), що увійшов до світової історії. То був концтабір Бухенвальд. Спочатку – каменоломні, а потім дбайливі німці направили лікаря до шпиталю: треба було виходжувати рабсилу. Він і виходжував як міг, рятував життя в’язням із 18 країн Європи. Спочатку в лазареті Бухенвальда, а потім у соляних списах Саксонії. Секретна команда А-VI «Вільгельм» була у складі 4,5 тисячі смертників направлена на будівництво авіазаводу Мессершмітта на глибині 300 метрів. Наш земляк був єдиним лікарем на всю цю команду напівживих людей.
№ 26445 – «Лікар неможливого»
Цей табірний номер було наколото на зап’ястя доктора Ореста Дворнікова. А «Лікар неможливого» – це назва виданої у Франції книги (я тримав її в руках). На обкладинці – Червоний Хрест, що розчавив свастику. Є дарчий напис автора Крістіана Бернардака: «Пану Оресту Дворнікову, який у концтаборі Бухенвальд став «лікарем неможливого». Численні в’язні завдячують йому життям. Орест Дворніков ніколи не забував, що він є Людиною та Лікарем». Що-що, але клятву Гіппократа Орест Дворніков не забував ніколи. Зі своїм нехитрим арсеналом (паперові бинти, марганцівка, аспірин) він буквально творив дива, рятуючи від смерті людей. Лейтенанту Миколі Виноградову він урятував око, об яке есесман загасив цигарку. Французькому ув’язненому, який захворів на менінгіт, він зробив пункцію біля основи мозочка звичайним шприцом для підшкірних ін’єкцій. Хвороба відступила!
А історія з французьким партизаном Дезіре Гійяром заслуговує на окрему розповідь. Тричі наш земляк витягав його буквально з того світу. Перший раз – коли охоронцеві не сподобався колючий погляд норовливого француза. Удар кийком – і Дезіре впав із проломленим черепом. Мозок уцілів, анестезія не була потрібна (француз був непритомний), і доктор Дворніков голими руками зібрав з частин надбрівну кістку, зробив перев’язку. У це важко повірити, але Дезіре вижив. А через деякий час він захворів на плеврит. Найчастіше в Бухенвальді цю хворобу «лікували» крематорієм, але Дворніков відкачав із плеври майже літр рідини. Чим? Тим самим шприцом об’ємом 2 мілілітри. Втретє Орест Васильович врятував невдачливого француза від солітера, що буквально з’їдав його зсередини. Допомогла винайдена ним пекельна суміш із дивом роздобутого шнапсу та підніжних трав.
10 років таборів за «зраду Батьківщині зі зброєю в руках»
У квітні 1945-го американські війська звільнили Бухенвальд. Наказом союзників від 3 травня по округу Кетен – Дессау доктора Дворнікова було призначено радянським представником у таборі. В Бухенвальді він залишався до кінця червня, доки не вивезли останнього хворого. Була пропозиція американців виїхати на Захід, але Орест Васильович категорично відмовився. Душа рвалася додому. До Херсона він потрапив у серпні 1945-го. А у квітні наступного року по нього приїхав чорний воронок. Йому пригадали і оточення, і життя в окупації, і Бухенвальд. За статтею 54.1Б він за «зраду Батьківщині зі зброєю в руках» отримав 10 років таборів плюс 5 років поразки у правах. Показово, що за статтею 54.1А (м’якшою) судили поліцаїв і старост. Роки в Сибирських таборах не здалися Дворнікову раєм навіть у порівнянні з Бухенвальдом. Лише у вересні 1954 року його було звільнено з місць ув’язнення і повністю реабілітовано.
Зустріч у Парижі через 26 років
А тим часом свого «хрещеного батька» розшукував тричі врятований Дворніковим Дезіре Гійяр. Пів-Європи він підняв на ноги, але тільки наприкінці 1960-х через Федерацію осіб, викрадених до Німеччини, він зміг пробитися крізь «залізну завісу». Хвилююча зустріч відбулася у Херсоні у червні 1970 року. Навіть після довгих пояснень так і не зрозумів колишній французький партизан, облагодіяний після Бухенвальда своєю країною, за що ж його рятівник загримів у сибірські табори. Зрозуміло, що після цієї зустрічі було запрошення у гості до Парижа. За законами того часу, громадянин нашої «країни розвинутої демократії» для поїздки за кордон, особливо в «загниваючий Захід», мусив отримати характеристику від «керівного і направляючого» органу КПРС, навіть якщо він в ній не членував. «З вашим минулим про позитивну характеристику і не мрійте», – був категоричним райкомівський клерк. А Дезіре все телефонував: чого, мовляв, тягнеш з приїздом? Коли дізнався про причину – звернувся до МЗС Франції. Звідти – негайне звернення до МЗС СРСР, звідти – дзвінок до херсонського обкому. А невдовзі пролунав і ще один дзвінок – посеред ночі Оресту Дворнікову: зранку зайдіть, будь ласка, ваш закордонний паспорт готовий. Так відбулася зустріч у Парижі, через 26 років після закінчення війни: Дезіре Гійяр (табірний № 43475) міцно обійняв Ореста Дворнікова (табірний № 26445).
***
Багато води з того часу утекло і в Сені, і в Дніпрі. 2000 року «лікар неможливого» Дворніков знайшов вічний спокій. Я не бачив пам’ятника на його могилі, але впевнений, що там на граніті могли б бути 2 рядки: «Цвяхи б робити із цих людей: не було б у світі міцніших цвяхів».
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
