«Я не можу добитися справедливості з 1985 року. Я працювала на Вінницькому радіоламповому заводі технологом в цеху скляного виробництва. Працювала на ділянці виготовлення скловиробів із застосуванням свинцевого сурику. Ця робота передбачена списком №1. До цього я ще 15 років працювала на іншому скляному заводі. Мій стаж дозволяв вийти на пенсію достроково – в 45 років. Але чиновники різних інстанцій мені в цьому відмовили.
Шукаю правду вже багато років. Один суд по цій справі я програла. Потім консультувалася в іншого юриста, який сказав, що я маю повне право на пільгову пенсію. Прошу допомогти розібратися у цій справі і дати пораду», – пише Людмила Сергіївна.
Про пільгові професії та протиріччя в документах
Почнемо з очевидних фактів. Списком №1 пільгових професій, що був затверджений в 1956 році, дійсно передбачена робота «майстрів, старших майстрів, технологів, лаборантів та механіків, які зайняті повний робочий день на ділянках і роботах із застосуванням свинцевого сурика у скляному виробництві». Тобто це саме та робота, яку виконувала наша читачка. Про це доволі чітко написано і в трудовій книжці, і в довідці з заводу, що підтверджує пільговий характер роботи. Втім, в довідці з заводу чомусь не вказано, що вона користувалася правом на пільгове пенсійне забезпечення за списком №1.
Далі у документах ми бачимо відповідь з Міністерства соціального забезпечення Української РСР від 1985 року. Там, зокрема, уточняється, що правом пільгового пенсійного забезпечення користуються лише ті інженерно-технічні працівники, які були задіяні на ділянках з використанням свинцевого сурику в скляному виробництві, а саме: на ділянках з виготовлення шихти. Оскільки жінка не була задіяна на зазначених ділянках, то адміністрація заводу відмовила в наданні документів для призначення пільгової пенсії.
За таких обставин відмова у призначенні пенсії виглядає, здавалося б, правомірною. Але виникає логічне запитання: звідки взялася норма про ділянки саме з виготовлення шихти, якщо згідно з трудовою книжкою посада чітко співпадає з вимогою списку №1? У своєму листі тодішнє профільне міністерство посилається на «роз’яснення організації поштова скринька А-3986 від 09.01.1982 р. №9-16-205» (подібним чином нумерувалися оборонні підприємства). То чи може таке роз’яснення підмінювати собою список №1, затверджений свого часу Радою Міністрів СРСР? Питання риторичне.
Думки чиновників розділилися
Далі бачимо довідку від Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань від 1986 року. Там чітко зазначено, що працівники конкретного цеху конкретного заводу все-таки користувалися правом пільгового пенсійного забезпечення за списком №1. Тобто думки відомств розділилися.
Тільки в 2006 році завод дає пані Людмилі нову довідку, що врешті-решт підтверджує наявність пільгового стажу за списком №1.
Також в надісланих документах є дуже дивний лист від Міністерства соцполітики, датований 2015 роком. Там зазначається, що коштів на перерахунок пенсії немає, бо Пенсійний фонд має дефіцит бюджету. Але про який саме перерахунок йдеться, не уточняється.
Що відомо з судового рішення?
В 2018 році Вінницький адміністративний окружний суд виніс рішення у справі, в якій Людмила Сергіївна позивалася до місцевого Пенсійного фонду. З рішення стало відомо, що жінка пішла на пенсію тільки в 1993 році, коли було підтверджено 6 років роботи за списком №2 на попередньому заводі. В цьому випадку пенсійний вік також трошки знизився, але вихід на пенсію стався значно пізніше, ніж людина планувала. До того ж стаж, передбачений списком №2, не впливає на розмір пенсії на відміну від стажу за списком №1.
Втім, суд вважає, що оскільки заяву про призначення пенсії жінка подала тільки в 1993 році, то підстав для виплати боргу з 1984 року немає. Тобто безпосередньо місцевий Пенсійний фонд, на думку судді, ні в чому не винний.
З одного боку, в рішенні суду, можливо, є некоректна відсилка на сучасне пенсійне законодавство, а не на те, що діяло за часів СРСР. З другого боку, наразі дійсно важко знайти тих, до кого можна позиватися, враховуючи, що вже минуло майже 40 років.
Далі суд зазначає, що в 2006 році пенсію все ж таки перерахували, додавши до стажу 9 років за списком №1. Але у перерахунку з 1993 року, а тим більше в доплаті з 1984 року, відмовив. Тут суд зважав на те, що в 1993 році довідка про пільговий характер роботи за списком №1 все-таки не надавалася.
Пенсію перерахували, але є «але»
Резюмуючи, можемо зазначити, що про обставини, які склалися в 1984 році, ми вже достеменно не дізнаємося. В документах навіть є припущення, що у Людмили Сергіївни був конфлікт з керівництвом на заводі і саме тому їй не видали довідку вчасно. З другого боку, є версія, що постраждали й інші працівники підприємства. Ситуація дійсно виглядає дивно.
Є й інші питання, наприклад: яким чином все-таки вдалося взяти довідку про пільговий характер роботи в 2006 році і чому це сталося тільки тоді? Про це нам невідомо. До того ж у нас немає доступу до матеріалів пенсійної справи. Очевидно, що певна справедливість все-таки сталася і пенсію перерахували з урахуванням пільгового стажу за списком №1. Чи можна було б повернути кошти з 1993 року? Можливо, так, але за наявності іншого адвокату та в іншому суді, з урахуванням інших аспектів. Хоча і доплата була б, напевно невеликою з урахуванням інфляції та інших правил обчислення пенсії до 2004 року. А про повернення пенсії з 1984 року взагалі говорити не доводиться.
***
Людмила Сергіївна зробила доволі багато, щоб оскаржити рішення у відмові в своєчасному призначенні пенсії за списком №1, писала у найвищі інстанції й навіть подала до суду. Тоді це не принесло результату. До того ж ми знаємо, що сьогодні Пенсійний фонд може за рішенням суду перерахувати пенсію з поточної дати, а от борги за минулий час виплачує неохоче, бо грошей на це в бюджеті немає.
Судячи з того, що нам стало зрозуміло, пенсію все-таки перерахували ще в 2006 році, а от надії повернути втрачені кошти за більш ранні періоди небагато. Звісно, людина завжди має право скористатися послугами адвоката, хоч це і не завжди гарантує результат.
