Одне слово, займатися всім тим, що так тішило ще зовсім недавно – якихось десять років тому. Чому ж вік у нашій країні вважається ганьбою, а активне життя в 60 або 70 років викликає зневажливу посмішку?
КРОК 1: змінюємо ставлення до життя
На сторінках нашої газети ми часто публікуємо матеріали про те, що треба радіти життю, бути активним у будь-якому віці. Однак на подібні матеріали у людей нерідко з’являється негативна реакція. Навіть у «Фейсбуці» можна прочитати багато подібних коментарів: «Справа не в грошах, коли вони є. Мені 67 років, вдова, пенсія близько 1900 гривень. Як щодо ходити раз на тиждень до салону краси?» Або такий: «Коли немає коштів, то людина не може собі дозволити якісні, багаті на вітаміни й мікроелементи продукти, а змушена купувати пластикову їжу в дешевих торгових мережах, з високим вмістом канцерогенів. Це теж щастя?»
Але ж погодьтеся, що не все так погано в нашому житті. Так, звичайно, є речі, які ми неспроможні змінити, але якщо піддаватися їм, то наше життя справді перетвориться на суцільну муку. А цього вже точно нікому не хочеться, тому давайте міняти своє ставлення до того, як ми живемо.
КРОК 2: починаємо вірити в себе
Два роки тому у Франції спалахнув скандал, що охопив усю країну: 50-річний письменник Ян Муакс в інтерв’ю журналу «Мері Клер» заявив, що не зміг би покохати однолітку, бо вона не така спокуслива, як 25-річна жінка. Його слова викликали у Франції хвилю обурення. Відомі французькі журналістки і актриси зрілого віку стали викладати в соцмережах свої фото в купальниках з їдкими коментарями на адресу письменника, публікувати знімки немолодих голлівудських зірок, які користуються популярністю, а один з журналів навіть випустив матеріал з добіркою фото багатьох відомих красунь віком за шістдесят.
Якби подібна ситуація сталася в нашій країні, на образливе висловлювання, ймовірно, ніхто не звернув би уваги. Адже у нас багато які жінки самі вважають, що після п’ятдесяти їм вже нічого не потрібно і вони самі нікому не потрібні. Чомусь жінка елегантного віку, яка добре виглядає і модно одягається, викликає неприйняття. Хіба десь сказано, що в певному віці їй потрібно переходити на байковий халат і повстяні тапки? І чому?
Адже навіть у дуже зрілому віці людина здатна багато на що. Наприклад, американська льотчиця Маріон Харт у 66 років отримала посвідчення пілота, а коли їй виповнилося 80, перетнула в одиночному безпересадочному польоті Атлантичний океан. Пізніше вона повторила цей переліт шість разів. Український інженер Євген Патон здобув нову спеціальність, коли йому виповнилося 60 років, а знаменитий міст через Дніпро в Києві був спроектований і побудований, коли вченому було 83 роки.
КРОК 3: ігноруємо недоброзичливців
Відомий життєлюб Пабло Пікассо, досягнувши похилого віку, визнавав, що «потрібно витратити багато часу, щоб стати нарешті молодим». І це не просто слова. Вчені виділяють три види старіння: біологічне – фізичне згасання, соціальне – втрата соціального статусу і психологічне – погіршення ставлення до власної старості. Третій вид – найнебезпечніший.
Якщо ви помічаєте у себе ознаки цього виду старіння, то терміново змінюйте свій світогляд. Перестаньте виправдовуватися і почуватися винуватою. Не бійтеся пробувати щось нове і не звертайте уваги на злостивців. Не бійтеся мріяти.
Адже страшний не вік, а острах старіти і сором за це. Такий менталітет формувався у нас протягом багатьох років у державних масштабах. Але все-таки головні «генератори» нашої негативної самооцінки – люди, що вічно всім невдоволені і всіх засуджують. До речі, хороша новина: ті, хто звик бачити в усьому лише погане, старіють набагато швидше. Тому менше звертайте уваги на заздрісників і будьте завжди молоді душею.
…потрібно витратити багато часу, щоб стати нарешті молодим…
Старість – психологічне поняття
Відомий журналіст Володимир Яковлев, коли зрозумів, що він належить тепер до категорії «літніх», почав цікавитися досвідом активності немолодих, але відомих людей. Виявилося, що причини старіння зовсім не у віці, а в тому, що ми про нього думаємо.
«Психологічна старість має вісім основних ознак:
– Відчуття, що найкраще в житті позаду («Ой, та скільки мені залишилося!»)
– Відчуття меншовартості свого віку стосовно інших вікових груп («Це для молодих»)
– Сприйняття себе фізично не зовсім повноцінною людиною, що має знижені фізичні та розумові можливості («Мені вже запізно»)
– Відчуття своєї фізичної непривабливості, насамперед сексуальної («Страшно на пляжі роздягнутися»)
– Втрата ідентифікації з самим собою («Дивлюся в дзеркало, себе не впізнаю»)
– Втрата цікавості до нових знань, здатності до розвитку і бажання розвиватися, життя «на повторі» («Пізно починати»)
– Поява у мовленні великої кількості хронологічних зворотів – «вже», «ще», «поки що» («Вже не можу, ще можу, поки що зарано, вже запізно» тощо).
– Скорочення кількості нових соціальних зв’язків і контактів поза своєю віковою групою («Кому я цікавий»)»
Раніше опубліковано: Чи є ліки від старості? І як подовжити життя?
