І це не випадково, адже ця “чарівна паличка“ допомагає нам не лише приліпшитися зовні, але й піднімає настрій і додає впевненості в собі. А чи замислювалися ви, чому і коли ми взагалі почали користуватися декоративною косметикою? На які жертви йшли люди в давнину, щоб відповідати канонам краси свого часу?
Секрети краси Клеопатри і Нефертіті
Історики вважають, що прабатьком косметики став Стародавній Схід. Близько п’яти тисяч років тому в Єгипті і Месопотамії (нині переважно територія Іраку) вперше почали використовувати губну помаду, тіні і підводку для очей. Косметика, на думку стародавніх людей, захищала від злих духів і різних хвороб. Фарбувалися навіть чоловіки – царі, жерці, придворні люди і слуги. Як косметику використовували трави, олії й натуральні мінерали. Але були у складі косметики й небезпечні хімічні елементи. Так, зі свинцевої руди з сурмою стародавні єгиптяни робили тіні, які рясно наносили на повіки. Фарба відлякувала комах і служила ліками від нагноєння. Однак, якщо засіб потрапляв в очі або рот, це призводило до отруєння, шкірних захворювань, кон’юнктивіту.
Античність у гонитві за божественним ідеалом
На відміну від єгиптян, стародавні греки і римляни не надавали своїй косметиці сакрального значення. Вони приділяли більше часу гігієні тіла. Однак декоративну косметику все ж використовували. Згідно з давньогрецькою та римською міфологією, Аполлон і Афродіта (Венера), що вважалися еталоном краси, були злотокудрими та білошкірими. Аби скидатися на них, античні модники та модниці намагалися освітлити волосся, а також зробити свою шкіру блідою. Саме відтоді починається використання в косметиці такого отруйного засобу, як церуса, – свинцевого білила. Пізніше воно стане незамінним у всій Європі. Що ж до помади, то за часів античності жінки фарбували губи ртуттю.
Середньовічна краса викликала галюцинації
В Середні віки цінувалася «дівоча блідість» шкіри. Тому вважалося, що у молодих і здорових жінок шкіра має бути світла. Так, найпопулярнішим косметичним засобом у цю добу стало «Венеційське білило» – мазь із дуже високим вмістом свинцю. Також блідість досягалася за допомогою п’явок, які ставилися за вухо. А щоб підкреслити цю «красу», світські дами виголювали лінію чола, роблячи її жахливо високою, і цілком знищували брови і вії. І на завершення, для виразнішого погляду, на райдужку ока капали розчин із беладони. Не зупиняло модниць навіть те, що отруйні олії рослини псували зір і викликали галюцинації.
Убивча сила рум’ян
У XVII–XVIII століттях у моду ввійшов театральний макіяж. Свої бліді «порцелянові» обличчя дами почали підкреслювати червоними рум’янами і помадою, а також промальованими блакитними венами і чорними штучними родимками – мушками. Причому рум’яна і помада містили свинець, миш’як і ртуть. Після використання такої косметики у жінок випадало волосся і кришилися зуби.
Час косметичної революції і хімічних дослідів
ХІХ століття – час наукових проривів. У цей період з’явилися помада, туш, тіні у звичному для нас вигляді. Особлива увага тоді приділялася фарбам для волосся. У той час їх виготовляли з отруйних солей свинцю і так само шкідливого для здоров’я азотнокислого срібла. Після такої фарби могли з’явитися великі висипи на голові і запалення очей.
Фото: Wikipedia, Chanel, Helmut Newton, kino-teatr.ru
