Людмила: Пенсія у мене маленька, 4 000 грн, і це я на стажі чоловіка (у нього стаж роботи великий був, років 40). Живу одна. Як виживаю? Ну, дякую, що хоч трохи дають субсидію на комуналку, особливо взимку. Це допомога. Щоб не голодувати, шукаю, де продукти уцінять, де в ціні поступляться. Гуманітарку теж беру, але вона не завжди гарна. Дають ячку з перловкою – ми, пенсіонери, цим такі незадоволені! Відносимо її тим, хто має тварин. А консерви літня людина не завжди може їсти. Мій організм особисто їх не приймає. Якщо ось олію соняшникову дадуть, то ще згодиться.
Валентина: Пенсія в мене 3 000 грн. Виживаю, як доведеться: інколи хліб з сіллю буває, інколи й борщик з м’ясом. Я з міста Херсона й отримую гуманітарну допомогу, спасибі за це. Головне, що в Одесі не так стріляють, як у Херсоні… Як ВПО мені надають 2 000 грн, я їх сплачую за житло, тому що я його в Одесі орендую. Багато уходить на ліки. Я користуюся програмою «Доступні ліки», але там дають найдешевші, ті, що я й сама можу купити. Припустимо, «Еналаприл» коштує 16 грн, а «Етсет» – 150 грн, його я вже собі дозволити не можу… Так що з ліками є проблеми. На продукти теж не завжди є гроші. Іншого разу відмовляєш собі в чомусь: подивишся, скільки що коштує, розвертаєшся та йдеш геть. Допомогти мені немає кому, чоловік у мене помер. Хочеться повернутися у рідний Херсон. У мене там був свій будинок, зі своїм городом – для себе овочів завжди було достатньо.
Михайло: Як я виживаю? Працюю! Мені 85 і я працюю слюсарем теплових мереж. Пенсія у мене невелика. Я боюся казати, скільки в мене років трудового стажу. Скажуть: «Дурень, стільки років працюєш!». У мене стаж понад 65 років! А пенсія 5 500 грн – це зараз її ще трошки підняли. У нас сім’я, ми всі працюємо у «загальну каструлю», так би мовити, тож на життя не скаржимося. Тільки машина в мене стоїть, бо на солярку грошей не вистачає.
Марина: У мене пенсія 3 800 грн. Я вчителька, одинока… Минулого року гуманітарку я не отримувала. А цього року пішла, думала, що мене задавлять – такі черги. Боже, яке приниження! А тепер, щоб отримати допомогу від ООН, потрібна ще й якась довідка від лікаря про те, що я не божевільна. Це ж треба? Я за цю країну, я така патріотка… але, щоб так нас розтоптували… Пенсіонери в першу чергу йдуть комуналку платити, а я вже пів року її не сплачую, бо дуже ціни на все піднялися. Субсидію з мене зняли через борги. Я вже не ходжу, не принижуюсь. Кому жалітися? Немає кому. Я завжди непросто жила, бо дуже чесна була. Раніше працювала на одній енергій, 6 днів на тиждень. А тепер що? Але живемо! Я хочу, щоб наша Україна квітнула й був мир, але щоб якось гідно останні роки прожити.
Валентина: У мене 4 000 грн пенсія, у чоловіка – 6 000 грн. На пенсію ми живемо скромно, але ще можна жити, чесно кажучи. Є люди похилого віку, яких глибоко шкода, і ми навіть не уявляємо, як вони виживають. У нас великі витрати на медицину – я мала дві складні операції. І це дуже важко дається, тому що медицина у нас зараз тільки платна. Ми самі з Херсона. Дочка забрала нас сюди, до Одеси. Ми там продали все, допомогли дочці та залишили невеликий запас для себе. Доньку ми намагаємося про допомогу не просити, бо шануємо її життя. Ми оптимістично налаштовані, ми дуже хочемо, щоб скінчилася війна, і щоб люди могли, заробляючи, якось жити.
Левон: Мені 76 і пенсія у мене 3 000 грн, але мені вистачає, не скаржусь. Я сам із Бахмута, біженець, але тут мені держава допомагає, Слава Богу. ВПО дають гуманітарку та 2 000 грн на квартиру. У чому я одягнений – це все гумдопомога, дякую за неї. Тільки до квартири я досі звикнути не можу, я мав свій дім… Але труднощі не вічні, вічні тільки любов і добро! Я вірю в наші ЗСУ, бережи їх Бог! Пенсії мені вистачає, не вистачає лише свободи.
Лариса: Я молодий пенсіонер, лише кілька місяців. Пенсія у мене «величезна» – 3 300 грн, хоча я працювала з 1982 року, тобто стаж у мене понад 40 років. Я продовжую працювати, поки є сили: хочу відкласти гроші на ремонт, на подорожі після війни, та й на те, щоб відсвяткувати нашу Перемогу. Я вийшла на пенсію у 60 років, за законом. Мені пощастило, що вистачило стажу, а багатьом подружкам стажу не вистачає, й вони змушені працювати довше, до 65 років. Я вважаю, якщо людина чесно працює, вона повинна отримувати гідну зарплату і, відповідно, виходити на гідну пенсію, щоб не жебрати субсидії та гуманітарку, а бути самодостатнім пенсіонером і забезпечувати себе самостійно.
Допомога від ООН – чому не всі пенсіонери її отримали та як це можна зробити
