Ключові тези:
- «Зінгер» — це не просто стара річ, а інструмент з історією. У багатьох сім’ях він десятиліттями забезпечував дохід і передавався як цінний спадок.
- Ціна залежить не від віку, а від стану та комплектності. У рідкісних випадках добре збережені моделі можуть коштувати тисячі гривень, але більшість продається дуже дешево.
- Поспішний продаж часто помилка. Через міфи, незнання або шахраїв люди втрачають потенційно цінні або просто корисні речі, які ще можуть служити роками.
У нашій рубриці ми зазвичай розповідаємо про старі речі, які можна вигідно продати. Але сьогодні – особливий випадок. Йдеться про предмет, який є чи був майже у кожній родині. Швейна машинка. Сьогодні з експертом з колекціонування Дмитром Жоговим розбираємось, чому ж вона коштує так дешево і чи варто з нею розлучатися.
Вам буде цікаво: Старі шахи можуть коштувати сотні тисяч: що перевірити перед тим, як їх викинути
«Білошвейка»: колишня годувальниця
Я знайомий з колекціонером швейних машинок Сергієм Цурканом. Схожий він на гнома із фільму «Володар кілець»: бородатий і могутній. Йому б булаву і дубовий щит в руки. Але замість того щоб полювати на гоблінів та орків, він полює на швейні машинки.
А треба сказати, що люди часто їх продають на «товкучках». Сергій пояснює свою пристрасть:
— Мій дід був бродячим кравцем. Шив усе: сорочки, кожухи, штани. У нього була машинка і по шкірі, і «білошвейка». А потім за «сталінською путівкою», за 58 статтею, потрапив до Воркути. 1954-го реабілітували. Всі ці роки записали до стажу, але здоров’я він втратив. Він у шахті працював. Тож розповідав — лише встигали трупи піднімати. Як щури в норах. А машинки свої він у землю закопав на час війни.
І ось, коли моя мама виходила заміж 1955-го року, він їй подарував «білошвейку» «Зінгер». На той час ця машинка була годувальницею: шити треба було завжди і всім. А розраховувалися грошима або бартером. Я цю машинку пам’ятаю з дитинства. Дуже подобалося її крутити, і намагався щось шити.
– А потім, – продовжує Сергій, – хтось узяв машинку на якийсь час і загубився. Залишився від «білошвейки» один стіл. І я вирішив шукати схожий «Зінгер» і здивувався, коли побачив, що ринок затоплений швейними машинками. І продаються вони дуже дешево.
Таке диво інженерної думки, такий високотехнологічний виріб, такий потрібний винахід — і коштує копійки! А іноді їх здають у металобрухт. Таку, як у нас була, я знайшов. Але вирішив з того часу машинки збирати.
Зараз у Сергія близько ста машинок. Люди, розчарувавшись у цінах на машинки, віддають їх колекціонеру за символічну плату. Або дарують.
Скільки вони коштують сьогодні?
Найдорожча швейна машинка в Україні з тих, що були продані на аукціонах антикваріату, – класичний «Singer». Чорний, із золотим орнаментом, як з дореволюційної вітрини. За словами продавця, машинка не використовувалася майже сто років. Збереглися рідна маслянка, комплект приладдя і документи — рідкість для подібних предметів. Ані слідів реставрації, ані явних дефектів — лише природний час, який, здається, оминув її.
На аукціоні лот пішов за 10 005 гривень, причому без боротьби – його просто купили за заявленою ціною. Чому?
- По-перше, стан. Для швейних машинок це є ключовим фактором. Більшість із них активно використовувалися, перероблялися, втрачали деталі. Тут — майже музейне збереження.
- По-друге, комплектність. Документи, оригінальні аксесуари — все це перетворює предмет із побутового на колекційний.
Але така вартість — це скоріше виняток із правил.
Ну і, звичайно, «Singer»! Саме ім’я яке!
«Singer» чи «Зінгер»: правда і міфи
Машинки «Singer» продавалися по всьому світі, і вже в 1864 році вони з’явилися в Росії. А у 1903-му в Подільську відкрили фабрику з кириличним логотипом «Зингеръ». Саме з початку XX століття довкола цих машинок почали виникати легенди.
Найживучіша — про платину в деталях. Нібито саме вона робила машинки «вічними». Насправді це нісенітниця: платина вже тоді була дорожча за золото, і ніхто не став би використовувати її в масовій техніці. Проте на цьому міфі досі наживаються шахраї: пропонують «експертизу» за сотні доларів, а потім скуповують машинки за безцінь. А з «експертизою» вони в наварі.
Іноді віра в легенди призводила до трагедій. У 2012 році в Татарстані підлітки, шукаючи «дорогоцінні деталі», вбили власників машинок.
Є й інші байки: нібито компанія викуповує старі моделі за певними номерами або що після революції машинки відливали із золота, щоб вивезти за кордон. У 2009 році в Саудівській Аравії навіть виник ажіотаж через чутки про «червону ртуть» у голках. Це призвело до пограбувань швейних майстерень.
Усі ці історії різні, але суть одна: навколо звичайної речі виріс цілий клубок міфів.
Тим часом реальна історія не менш цікава. Подільська фабрика на початку XX століття швидко стала одним із найуспішніших підприємств імперії, а до 1910 року — другим у світі виробником швейних машинок. Після Жовтневого перевороту завод ненадовго зупинився, але вже у 1923 році знову почав випускати ті самі машинки.
«Зінгер» цінували не лише за надійність, а й за красу: вигнутий корпус, орнаменти, латунні деталі, м’який хід. Це була дорога річ — на неї збирали роками або купували в розстрочку. Часто вона ставала головним джерелом доходу родини, а під час пожежі її рятували першою.
Понад сто років «Зінгер» був не просто технікою — це була річ, від якої залежало життя.
А ножна машинка дорожча?
Багато хто вважає, що ножний «Сінгер» має бути дорожчим — виглядає солідніше.
Але реальність інша. На аукціоні є машинка — з чавунною станиною, столом і педаллю — продають недорого. Темний корпус із золотим орнаментом, плавні лінії, відчуття «речі на десятиліття» — усе це є. Колись ім’я «Singer» саме було гарантією якості.
Цей екземпляр пішов за чотири тисячі гривень — і це, по суті, верх того, що сьогодні дають за такі машинки. Тобто навіть важка, красива машинка з історією зараз коштує зовсім небагато.
А як за кордоном?
Я подивився, що відбувається на ринку антикварних швейних машинок. Більшість із них недорогі — виняток лише рідкісні екземпляри, зроблені для королівських осіб — із золота і діамантів.
Мені запам’ятався випадок у Канаді. У звичайному секонд-хенді жінка на ім’я Деб купила машинку всього за 3 долари 74 центи. Стан був майже «на металобрухт»: заклинила, брудна, у пилу. На корпусі — напис «SISTER», це післявоєнний японський аналог «Singer».
Деб — досвідчена швачка. Вона розібрала машинку, почистила, змастила — і та ожила. Тепер це її основний робочий інструмент для шкіри та складних матеріалів.
Цей приклад показує: навіть проста стара машинка може ще послужити. Тож в наші часи, які дедалі більше нагадують післявоєнні голодні роки, машинка може нас знову врятувати. Тож я б не продавав швейну машинку!
Читайте також:
