Ключові тези:
- Старі телевізори можуть коштувати грошей — окремі моделі, особливо радянського виробництва в хорошому стані, продаються на аукціонах за тисячі гривень.
- Найцінніші — рідкісні та “меблеві” моделі — дерев’яні корпуси, ранні серії та техніка з незвичними рішеннями (як дротові пульти) особливо цікавлять колекціонерів.
- Стан і збереження критично важливі — навіть неробочий телевізор може бути цінним, якщо він оригінальний і не перероблений.
Річ з минулого
Старі телевізори. Їх ще називають «труни». Якісь важать по 50-60 кілограмів.
У мене стоїть такий — «Електрон». Зверху – в’язана серветка. Включаю його на Новий рік, коли прийдуть гості. Вони сміються і згадують дитинство. А дружина болісно морщиться і трохи присідає — боїться, що він вибухне. Він гуде. Нагрівається. Його сірий екран оживає і трохи б’є струмом. І він займає багато місця.
Вам буде цікаво: Старі шахи можуть коштувати сотні тисяч: що перевірити перед тим, як їх викинути
Багато літніх людей і раді б позбутися його, але це ж сусіда треба просити винести. І потім просто викинути його у сміттєвий бак не вийде. Може прилетіти штраф. Тож стоїть монументальний красень у багатьох хатах.
Коли телевізор був розкішшю
А яка ж у нього чудова історія! Телевізор в українському селі кінця 50-х — початку 60-х був рідкістю.
Одні згадують, що 1959 року телевізор у селі вже міг стояти у хаті. Іншим це здається майже фантастикою, бо в багатьох місцях тоді ще не було навіть електрики. Десь світло провели 1956 року, десь – 1958–1959-го, десь – лише 1962–1963-го, а дехто згадує, що до початку 70-х жили при гасових лампах. Тож телевізор у селі – рідкісний збіг кількох умов: світло, сигнал, гроші. А коштував він дві-три зарплати. А лише привезеш у село, а тут БАЦ! Поламався. Завантажуй на віз, вези до міста. У райцентрі тоді ще телемайстрів не було.
Коли в будинку з’являвся телевізор, у дні хорошого фільму туди сходилося півсела. Технічно це диво було, за нинішніми мірками, досить жалюгідним. Маленький екран. Поганий звук. Антену ставили високо – на даху, іноді піднімали на десять, а то й п’ятнадцять метрів. Її доводилося повертати вручну: один стоїть нагорі біля щогли, інші в хаті кричать — є картинка, зникла, стій, не рухайся. У найперших телевізорів, таких як КВН-49, перед маленьким екраном ще ставили скляну лінзу з водою, щоб хоч якось збільшити зображення.
Один читач «На пенсії» згадує, як його бабуся вперше побачила по телевізору бокс і сплеснула руками: «Подивіться, б’ються, б’ються, о Боже, і по голові, по голові!»
Небезпечна техніка
У сімдесятих ми купували окремі стабілізатори напруги спеціально для телевізора — на випадок перепадів. Згоріти телевізор міг разом із будинком. Я пам’ятаю, як малими ми бігали дивитись на дев’ятиповерхівку — у фасаді будинку зяяла чорна діра. Смерділо гаром.
Начебто «шахед» прилетів.
- «Рубін» вибухнув, — казав Вітька, мій однолітка, — у мене такий самий стоїть, — додавав він зловісно. І питав:
- Хочете подивитись?
Ми йшли до нього додому. Його мама не могла зрозуміти, чому це дітлахи мовчки дивляться на вимкнений телевізор, що стоїть посеред кімнати. А ми урочисто оглядали цю бомбу.
Загалом старий радянський телевізор – це проблема. Заснути з увімкненим телеком так само небезпечно, як і з недопалком у руках. Викинути його клопітно. Хіба що розкрутити на дрібні деталі та витягнути вночі у смітник. А тут якраз патруль. – Стій, мужик, що несеш у комендантську годину? Загалом, один клопіт.
Але чи можна його продати?
Які телевізори цінуються?
2019 року продавався на українському аукціоні телевізор «Ленінград». Це зовсім не той «ящик», до якого ми звикли. Він більше схожий на радіолу або навіть на невеликий буфет. Важкий, у дерев’яному корпусі, з тканинною решіткою динаміка ліворуч і маленьким екраном праворуч — начебто його акуратно вбудували в меблі. Екран крихітний. Зате корпус – солідний, з ручкою зверху, з декоративними елементами, зі справжнім шпоном. Той «телек», який продавали, неробочий. Але й у такому стані на аукціоні він пішов за 5 500 гривень. Важливо тільки не поспішати зі сміттєвим баком. І ще – це ціна 2019 року. Сьогодні аналогічний телевізор — особливо у повнішому та акуратнішому стані — може коштувати помітно дорожче.
Телевізор із 50-х з пультом
Який пульт? Плоскогубці, чи що?», – хмикнете ви. А ні, саме пульт.
Телевізор «Рубін-202» – справжній предмет меблів з кінця 50-х років. Його почали випускати 1958 року. Він був на ніжках, мав потужний корпус, великий динамік. Такий телевізор не ставили на тумбочку – він сам був тумбочкою. То була дорога техніка. Після фінансової реформи 1961 року він коштував близько 456 рублів — кілька зарплат.
І у деяких таких телевізорів вже був пульт дистанційного керування. Не те, що ми знаємо зараз. Від телевізора тягнувся дріт, а на кінці – невелика коробочка з кнопками. З її допомогою можна було регулювати гучність, яскравість.
Тобто ідея «не вставати з дивана» з’явилася задовго до сучасних пультів. І саме такі деталі сьогодні найбільше цінують колекціонери.
Бо далі починається найцікавіше.
Один із майстрів згадував, як, розбираючи стару лампову техніку, виявив роз’єм «ДУ». Методом спроб і помилок він зрозумів, які контакти за що відповідають, і зібрав власний пульт — із випадкових кнопок, без корпусу, з товстим джгутом дротів. Виглядало це, за його словами, грубо і дивно, але працювало і справляло враження на всіх, хто це бачив.
Такі історії – не рідкість. Лампова техніка була зрозумілою, «ремонтопридатною», і люди нерідко самі доопрацьовували її під себе.
Телевізор, який продали на аукціоні, прожив довге життя в одній родині. Останні десятиліття стояв «на згадку» – під серветкою, з фігурками зверху. Стан робочий невідомий. Знов-таки боялися вмикати.
І все ж таки його не викинули. 2023 року цей «Рубін-202» продали за 4 тисячі гривень.
Знайшовся чоловік, який побачив у ньому не стару шафу, а шматок історії. І, можливо, телевізор, до якого колись уже був свій пульт.
Читайте також:
