Як допомагають сестри з села Лісники, що на Київщині, нашим захисникам?
Сестри-близнючки Ніна Шаман та Любов Мироненко народилися у селі Малополовецьке Фастівського району. Змалечку дівчатка завжди були разом. Разом ходили до школи, мали спільних подруг, добре вчилися і завжди носили однаковий одяг. Коли дівчата знайшли своїх суджених, доля оселила їх неподалік: Ніну – у селі Лісники, а Любу – у селі Ходосіївка (Київщина).
– У мене був дуже добрий чоловік. Жаль, що мав недовгий вік. А Любочці не поталанило з першим шлюбом. Зате другий чоловік з неї порошинки здував, – ділиться спогадами Ніна Станіславівна.
У шлюбі народилися у них славні діти: у Ніни – син і дочка, у Люби – троє синів. Старші сини обох жінок нині у лавах ЗСУ. А Ніна Станіславівна і Любов Станіславівна, коли почалося повномасштабне вторгнення, стали до лав волонтерів.
– Лісниківська сільська громада з перших днів великої війни почала допомагати нашим захисникам. Я бачила, як долучаються до волонтерства мої молодші сусіди, та й пішла до них і кажу, що я теж хочу трудитися на перемогу, буду робити, що скажете – плести, варити, пекти. Виявляється, вони мене жаліли, бо я жінка старша і маю болячки, тому й не кликали, поки я сама не прийшла. А коли Любочка дізналася про це, то теж виявила охоту приєднатися. Так ми стали волонтерками і тепер готуємо вареники, випічку для наших хлопців і дівчат разом, – пояснює Ніна Станіславівна.
Як розповідають жіночки, спочатку вони готували пампушки з часником. Але кажуть, що пампушки добрі, коли гарячі, а як вистигнуть, – просте тісто. Тому вирішили кваліфікуватися на варениках. За два роки війни вже виготовили не одну тисячу штук. Причому готують вареники з різноманітними начинками: картопля, сир, капуста, яблука, м’ясо. Готуються ці вареники на парі.
До доброї справи приєдналася і 75-річна сусідка Віра Яривонівна Сіренко. Жінку ноги стали підводити, та вона на це не зважає, адже прагнення зробити свій внесок у перемогу додає снаги. З-під її рук виходять апетитні і смачні пиріжки, рогалики, вареники, інші смаколики.
Долучилась й племінничка сестер – Лідія Пархоменко з села Хотів: «Тітоньки, можна я буду вам допомагати?». А за нею – і внуки. Так різні покоління українців єднає прагнення здобути волю і мир.
Раніше жінки, як готували, завжди плакали, болісно стискав серце жаль за тими, хто на полі бою. А потім вирішили, що сльозами перемогу не здобудеш, тільки єдністю і взаємодопомогою на фронтах і в тилу. Тож тепер беруться за роботу, співаючи українські пісні. Кажуть, це дуже стимулює робити більше, і переконані, що гарні думки передаються їжі, а отже і нашим захисникам.
Сестри не втримуються, щоб не похвалити своїх сусідок, розказуючи, які гарні господині Людмила Погребна (до речі, це вона згуртувала своїх сусідів на виготовлення їжі для ЗСУ у неї вдома), Галина Цікаленко, Ольга Хотінова. Вони трудяться, як бджілки, у них дуже гарна та смачна випічка. Загалом, вся Лісниківська громада дуже працьовита. Тут є ще бригади, які плетуть маскувальні сітки.
– Дивимося на молодь, яка працює на Перемогу, і серце радіє. Приходьте до нас на гостини, – запрошують сестри.
Кажуть, власний приклад – найкращий вчитель. Тож сестрам вдалося виховати своїх дітей у любові та повазі до старших. Адже й самі завжди виявляли цю повагу, побоюючись когось образити словом або ділом. До останнього доглядали батьків, піклуючись про них. Кривого слова не сказали свекрухам, мовляв, свекруха – це мати, вона подарувала мені чоловіка. Вдома завжди наварено, напечено. А діти й зараз з одного погляду розуміють, що хоче сказати мама.
Ніна Станіславівна розповідає, що цьогоріч не змогла оформити субсидію, бо треба було оновити дані. І хоч вона повідомила відповідним службам, що у неї ніяких змін не відбулось, це не подіяло. Поїхати нікуди не могла, бо перенесла операцію по зору. А пенсія мала – 3700 гривень. Але, слава Богу, підтримують син із дочкою.
Ніна Станіславівна ніколи не замикає хвіртку. До неї часто заходять сусіди. Навіть перехожі, буває, заходять перепочити.
У сестер є принцип – не говорити про жодні болячки. Вони завжди залишаються привітними до людей і милосердними до тварин.
– Радості сьогодні у людей мало, народ засмучений війною. Горе в наш дім принесли московіти. Але віримо, що все буде добре, – розмірковує Ніна Станіславівна.
– Життя триває, – підхоплює розмову Любов Станіславівна. – Треба жити і працювати на Перемогу.
Як і всі українці сьогодні, сестри мріють про Перемогу і мир. Дуже хочуть діждатися цього світлого дня і вже загадують, як виглядатимуть, нагадуючи, що жінка у будь-якому віці тяжіє до прекрасного.
– Ми хочемо пошити собі однакові платтячка, гарні, не в обтяжку, – розповідають сестри. – Одягнемося вдвох, зробимо гарні зачіски та пройдемось вулицями нашого села разом з Перемогою. А поки що ми допомагаємо нашим Збройним силам наближати цей світлий день.
Ніна Станіславівна і Любов Станіславівна охоче поділилися рецептом приготування своїх вареників.
Підігріти півлітра кефіру, маленьку пачечку дріжджів розділити на чотири частини, взяти одну частину і розім’яти, ложку цукру, сіль – за смаком. Змішати все, додати чайну ложку соди, розмішати. Потім підсипати потрохи борошно, щоб не передати. Вимісити, щоб тісто було молоде. Накрити, дати трохи постояти. Потім ліпите вареники з будь-якою начинкою.
Готуються вареники так: ставите каструлю на вогонь, зав’язуєте її марлею, на яку викладаєте вареники. Зверху накриваєте мискою. П’ять-шість хвилин – і вареники готові.
Любов Кузьменко
На які тільки хитрощі не йдуть овочівники, щоб зібрати ранній та рекордний урожай. Сьогодні розповідаємо…
4 квітня очікується погода без опадів, у південних областях - місцями дощі.
Чи будуть геомагнітні хвилювання цього дня?
Цього дня прийнято звертатися з молитвою до Діви Марії та просити захисту та заступництва у…
2025 року українські пенсіонери зможуть отримати нову фінансову допомогу, яку здійснить Міністерство соціальної політики разом…
Якість прання залежить від забрудненості білизни, і від прального засобу. Скільки порошку треба, щоб ваша…