Наші люди: і в сніг, і в дощ за кермом

Я в механіки піду

Юрій Петрусенко народився у селі Шимкове Ананьївського району Одеської області. Його батько працював трактористом, а мати – ланковою колгоспної бригади. Оскільки батьки були зайняті практично цілодобово, хлопець рано став самостійним, навчився працювати і засвоїв правило, що стало девізом його життя: «Роби сьогодні те, про що інші завтра тільки думатимуть».

Мати сподівалася, що син стане ветеринаром, а він любив поратися з технікою. На свій перший велосипед, потім — мотоцикл, заробив саме завдяки умінню щось відремонтувати для сусідів. І до Петровського аграрного технікуму пішов вчитися на механіка.

Труднощі виживання

Ставши дорослим, Юрієві довелося шукати вирішення дуже складних завдань. Серйозно хворіла дочка, на ліки були потрібні чималі гроші. Випадок звів його з підприємцем Михайлом Михайловим, який не лише допомагав у лікуванні доньки, але й, увійшовши до становища працелюбного хлопця, дав йому тисячу доларів. За ці гроші вдалося викупити в інституті імені Таїрова старенький автобус «Кубань». Його підлатали, і він став першим транспортним засобом, що вийшов на новий маршрут № 78, «смт Таїрове – Сухий Лиман – промринок «7 км» – ринок «Привоз».

Три рейси на день робила одна людина – Юрій Петрусенко. І так два роки. Юрій Олександрович не мав права ані на вихідний, ані на лікарняний, бо його нікому було замінити. Та й треба було виграти конкурентну боротьбу у електрички, яка раніше одна доставляла селян до міста. Як витримав? Говорить, допомогло трудове загартування з дитинства, бо звик завжди багато працювати. Та й люди бачили його самовіддачу і також допомагали: хтось платив трохи більше за проїзд, хтось пригощав домашніми продуктами, а власник заправки від себе щодня давав безкоштовно літр палива.

Потім купили старенькі пазики, відновили їх і вивели на маршрут. Так народжувалося підприємство – ПП «Таїровтранссервіс», де Юрій Петрусенко сьогодні є головним спеціалістом. А поряд з ним працюють дружина Олена, дочка Ірина і зять Юрій. Справа Юрія Олександровича стала справою усієї його родини.

Заклали будинок, щоб купити автобуси

Коли настав час тендерів, родина Петрусенків заклала будинок і взяла кредит, щоб купити новенькі «Еталони». Цей їхній вчинок багато хто не зрозумів, вважав дивним.

– «Еталони» – індійські автобуси, але виконані на ходовій «Мерседеса», – говорить Юрій Петрусенко. – Найнадійніший варіант для заміських доріг. І нашу довіру вони виправдали, працюючи і у сніг, і у дощ.

За десятиліття роботи співробітники підприємства «Таїровтранссервіс» брали участь у багатьох благодійних акціях: збирали кошти на лікування дітей, прибирали узбережжя Куяльника, допомагали ветеранам.

На думку Юрія Олександровича, приміські маршрути – це особливий світ, у якому постійні пасажири зустрічаються, щоб поділитися останніми новинами, поговорити про знайомих, порадіти добрим звісткам. Це дуже важливий «кровотік», який зв’язує сільських жителів з великим містом. В умовах воєнного часу – це ще й частина того, мирного життя, до якого всім нам так хочеться якнайшвидше повернутися.

Маршрут тримається на досвідчених водіях

Юрій Петрусенко отримує невелику пенсію, тому без роботи ніяк. Загалом на підприємстві сьогодні працюють 6 інвалідів і 5 пенсіонерів. Саме вони підтримують автобусний маршрут № 78. Два водії пішли на фронт, два автобуси віддали на потреби тероборони. Стали у пригоді навички Юрія Олександровича як механіка для виготовлення печей-буржуйок для військовиків. Усі водії працюють понад 12-15 років. Тому тримають свій транспортний фронт надійно – розуміють, що людям треба їздити у справах, для багатьох маршрутка – єдина можливість хоч інколи вибиратися з дому. А замінити цих водіїв нікому. І найближчим часом навряд чи вдасться.

Світлана Комісаренко

Читайте також: Два покоління, одна історія: як бабуся і онука з Херсона допомагають одна одній пережити війну.