Відомі люди на монетах: про українців, росіян та історію одного романсу

Ми продовжуємо рубрику «Відомі люди на монетах», де знайомимо вас з відкарбованими у металі знаменитими людьми, які увійшли в історію України. Щоправда, сьогодні вона буде не зовсім звичайною.

Забіжимо трохи вперед

«Очи черные, очи страстные» всі чули, певен. Але не всі знають, що написав його українець Євген Гребінка. А розповідь про нього почнемо з вірша іншого поета, радянського, який жив на півтора століття пізніше, – Євгена Євтушенка. Ось які слова він присвятив своєму тезці: «Когда вражда народов — вроде рынка, где рвутся и продаться, и продать, как вы нужны сейчас, Євген Гребінка, чтоб двуязычно отповедь им дать. Распевный призвук украИнской мовы и русский говор слышу вдалеке, когда в тайге кандальников оковы звенели на едином языке». Це він написав 2004 року, за 10 років до 2014-го, коли шанувальники «русского говора», розпочавши з Криму та Донбасу, вирішили назавжди обнулити «распевный призвук украИнской мовы».

Про історію двох воєн

А задовго до цього, 1961-го, Євтушенко написав вірш з риторичною тепер назвою «Хотят ли русские войны?». Якщо комусь приписано сильнодіючий блювотний засіб – перечитайте його. Ах, що ви, що ви, звичайно ж, росіяни не хочуть війни: адже це вони (і тільки вони!) перемогли нацизм, це тільки вони, це тільки росіяни «падали в бою на землю горькую свою» і ніяких там «хохлов» та інших інородців не було. З Євтушенком зараз не посперечаєшся, він благополучно помер у США в 2017 році, проживши там останні роки свого життя. Цікаво, а як він дивився тоді на «миролюбну» російську окупацію Криму та Донбасу? Ну, зрозуміло, ніякої війни вони не хотіли – адже вони миротворці. Просто забрели ненароком до сусідів: спочатку до Криму, а потім до Донбасу. Та й надумали залишитися.

А ось моє невелике дослідження, про яке, шкода, не дізнається Євген Євтушенко, який вихваляв росіян на тій війні. Багато років тому я запропонував читачам херсонської газети, в якій працював, допомогти з пошуком нагородних листів на їхніх предків, що воювали, – щоб знали і пам’ятали. Тоді я вздовж і впоперек перелопатив інтернет-сайт архіву міноборони СРСР «Подвиг народа» (він ще був доступний), зробив собі як журналіст багато заначок. Один із тих, хто звернувся, запитав про діда-фронтовика – Євтушенка. Отож, нагородних листів лише на одне українське прізвище Євтушенко в архіві близько семи тисяч. І після цього поет Євтушенко радить: «Спросите тех, кто воевал, кто вас на Эльбе обнимал, мы этой памяти верны. Хотят ли русские войны?». Тьху, гидота. Добре хоч Гребінка він написав, а не Гребьонка, і українську мову укрАїнською не назвав.

Романс з українським корінням

Отже, шановні читачі, повернімося до теми публікації. Впевнений, що ви правильно зрозумієте мої емоції та їх причину. Зайнявся Гребінкою, натрапив на Євтушенка, згадав його запевнення в тому, що росіяни війни не хочуть, і це на тлі знищення ними дитячої лікарні в Києві, щоденних варварських обстрілів мого рідного Херсона і Одеси, що мене притулила. Пробачте.

Так ось, народився Гребінка в 1812 році, на хуторі Убіжище (нині – село Мар’янівка) Полтавської губернії, походив із сім’ї відставного штаб-ротмістра. Навчався у Ніжинській гімназії, тоді й почав писати вірші. У 1831-1833 рр. служив у козацькому полку, а потім переїхав до Петербурга, де викладав словесність.

Писав він як українською, так і російською мовами: це була єдина можливість утвердитися у тамтешньому літературному середовищі. Написана ним пісня «Помню, я еще молодушкой была» давним-давно вважається російською народною піснею. У червні 1835 року Гребінка познайомився з Тарасом Шевченком. Він запрошував його додому, давав книжки, допомагав грошима, брав активну участь у викупі Шевченка з рабства.

Найвідомішим твором Євгена Гребінки став його романс «Очи черные, очи страстные». За честь вважали його виконати найвеличніші голоси в історії: Шаляпін, Лещенко, Сліченко.

Їх не перелічити. І серед інших – найвідоміший французький шансоньє Шарль Азнавур (при народженні Шахнур Азнавурян).

Євген Гребінка помер зовсім молодим, 1848 року, у Петербурзі від туберкульозу. Похований, як і заповідав, у рідному селі в Україні.

Читайте також:

• Відомі люди на монетах: Анатолій Солов’яненко – український соловей
• Квітка Цісик – цікаві факти з життя відомої української співачки