- Відомі люди на монетах: Дмитра Луценка чув кожен.
- Відомі люди на монетах: Василь Сухомлинський серце своє віддав дітям.
- Відомі люди на монетах: рід Симиренків – яблучко від яблуньки недалеко відкотиться.
- Відомі люди на монетах: Джон Юз – чому британського інженера називають донецьким англійцем.
Василь Стус: намазувальник затяжної кромки на взуттєвій фабриці
Ви здивовані, читачу? Безперечно, вищеназвана професія – потрібна і почесна, як і будь-яка інша. Але ж ми з вами знаємо, що Василь Стус – поет-шістдесятник, перекладач, мислитель, правозахисник, один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Так, не любила система людей, які думають, і воліла «працевлаштовувати» їх після концтаборів на взуттєву фабрику. Але ж мова стосовно Стуса йде не про сталінсько-беріївські 1930-ті, а про «благополучні» брежнєвські 1970-ті.
Працював учителем української мови та літератури
Народився Василь Стус 6 січня 1938 року у селі Вінницької області. Рятуючись від колективізації, його родина перебралася до Сталіного (нині Донецьк). У старших класах Василь підробляв на залізниці.
Після закінчення школи у 1954 році вступив на філфак Сталінського педінституту, потім працював учителем української мови та літератури. У ці роки відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке, переклав близько ста їхніх творів (ці переклади потім після конфіскації були втрачені). 1963 року вступив до аспірантури київського Інституту літератури імені Шевченка.
Перший арешт та заслання
Під час «Хрущовської відлиги» розпочав свою активну творчу і політичну діяльність.
Восени 1965 року разом із В’ячеславом Чорноволом перед громадським переглядом фільму Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» публічно виступив з протестом проти хвилі арештів української інтелігенції, за що був виключений з аспірантури. У пошуках засобів для існування працював у будбригаді, кочегаром, у метро, на залізниці. Брав участь у протестах проти існуючої системи.
У відкритих листах до ЦК КПРС, до Спілки письменників він критикував керівництво країни, яке повернулося після «відлиги» до тоталітаризму. У цей час Стуса ніде не друкували, крім, хіба що, кількох перекладів Гете і Лорки, та й то під псевдонімом Василь Петрик.
У січні 1972 року його вперше заарештували. У вересні відбувся суд зі звинуваченням за статтею «Антирадянська агітація та пропаганда». Відбувши п’ять років ув’язнення в Мордовії та два роки заслання в Магаданській області, у вересні 1979 року поет повернувся до Києва. Тут він продовжив свою діяльність, виступаючи за підтримки західних організацій на захист «в’язнів совісті». Заробляв на життя спочатку у ливарному цеху заводу, а потім на конвеєрі фабрики спортивного взуття намазувальником затяжної кромки.
Адвокат визнав провину Стуса замість нього
На початку 1980-го Стуса затримали вдруге. Адвокатом призначили нині сумнозвісного зрадника Батьківщини, а тоді ще молодого юриста Віктора Медведчука. Відомий правозахисник і друг Стуса Сверстюк згадував: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає і не цікавиться його справою. Стус відмовився від цього адвоката».
Правовий аналіз справи згодом показав, що навіть за радянським законодавством Медведчук мав для захисту підсудного потрібні аргументи, але не скористався ними і, більше того, порушив адвокатську етику, визнавши провину свого підзахисного замість нього. Суд проходив за зачиненими дверима. Стус, порушуючи процедуру, був позбавлений останнього слова та вигнаний із зали суду; вирок зачитали у його відсутності: 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
У таборі Пермь-36 продовжував писати і перекладати. 1983 року адміністрація табору заборонила йому відсилати вірші та переклади в листах рідним.
***
Помер Василь Стус 4 вересня 1985 року після оголошеного голодування у карцері. Посмертно реабілітований 1990 року. 1989 року прах Василя Стуса був перевезений до України і похований у Києві на Байковому кладовищі.
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
