Як дожити до ста: секрети довголіття 102-річної української вчительки

Вже розміняла другу сотню літ пенсіонерка з Одеської області Федора Гумен. Багато чого бачила довгожителька на своєму віку: голодомори, Другу світову, повоєнне лихоліття. І ось знову – війна.

Родина довгожителів

Народилася Федора Григорівна у багатодітній родині, в якій було восьмеро дітей. Четверо померли під час голодомору 1933 року. А четверо – Мітя, Льоня, Надія і Федора – вижили. Два брати і сестра теж були довгожителями – від 85 до 90 років. До речі, їхня матір жила 90 літ. І лише Федорі Григорівні Бог відміряв щедру пригорщу – понад століття (поважний день народження жінка відзначила 28 грудня 2023 року).

Весь трудовий шлях Федори Григорівни присвячений вихованню підростаючих поколінь. Закінчивши педагогічні курси у Саврані, там же почала свою стезю вчительки початкових класів. А коли запалали заграви Другої світової, дівчина поспішила додому, у село Плоске. Тут пережила окупацію.

Після визволення від фашистської окупації село почало відроджуватися, і діти сіли за парти. Понад тридцять років Федора Григорівна не тільки вчила дітей азів науки, а й сіяла в їхніх душах любов і повагу до рідних витоків і найкращі людські чесноти. Тож не дивно, що сторінки її життя рясніють світлинами сотень дитячих усмішок.

З портрета, що висить на стіні, на нас дивиться вродлива молода Федора Григорівна. Поруч – три десятки нагород, серед яких чоловікові бойові та її й синові трудові відзнаки.

Одна любов на весь вік

Іван Анисимович і Федора Григорівна народилися і виросли у селі Плоскому у великих родинах. А закохалися вже після Другої світової, як Іван Анисимович повернувся з фронту додому.

– Іван був статним, груди у медалях. Як тут не закохаєшся, – згадує Федора Григорівна.

На той час дівчина працювала у сільській школі. Якось їх погляди зустрілися і більше вже вони не розлучалися. Побралися у 1949 році. У любові подружжя звело свій будинок, народився син Борис, який успішно закінчив школу і подався в моряки. Він захотів стати моряком, як його тато, який після війни служив на флоті, а вже потім переїхав працювати у рідне село. Батько багато розповідав синові про море, і морська стихія полонила хлопця.

Чоловік Федори Григорівни покинув цей світ у 57 років. З тих пір жінка сама доглядала свій затишний будинок, обробляла чималенький город аж до глибокої старості. Ще чотири роки тому читала газети, могла заселити нитку в голку. Завжди привітна до людей, добра, щира і ніколи не скаржилася на життя, як не скаржиться і сьогодні, хоча вже ноги підводять і зір дуже впав.

Гріє душу мамине слово

Син вже вісім років, як переїхав з міста Чорноморська (під Одесою) до Плоского, що на Балтщині. Тоді Федора Григорівна захворіла і треба було доглянути її. Борис Іванович не захотів залишати матусю на чужих людей. З тих пір так і залишився на батьківщині. Чималу частину свого життя Борис Іванович борознив моря і океани, тож не часто бачився з батьками. Тому вважає, що тепер має створити затишок у маминому надвечір’ї.

– Скільки б тобі не було років, завжди хочеться, щоб матуся була, адже гріє душу мамине слово, мамина молитва, – ділиться чоловік. – Батькам довелося багато чого пережити: голодомори, війну, окупацію, повоєнне лихоліття. Вони часто розповідали про перипетії долі і завжди казали: «Не дай Бог, щоб це повторилося», – розповідає Борис Іванович.

Коли Росія розв’язала війну на Донеччині, потім анексувала Крим, а згодом і розпочала повномасштабне вторгнення, жінка була здивована, шокована і досі не може збагнути, що на нашій землі загубила Росія. Федора Григорівна щодня молиться за кожного нашого воїна, за перемогу України і мир під її синім небом.

Жити у злагоді з людьми і з собою

Зустрівшись із такою мудрою від землі і від сонця людиною, хіба можна було не запитати про те, як їй вдалося у круговерті життєвих перелогів досягти щедроліття. Федора Григорівна охоче поділилася з читачами своїми премудрощами життя.

• Найперше, жінка радить жити у злагоді з людьми і з собою.
• Друге, їсти звичайну селянську їжу, вживати продукти з власного городу.
• А ще вона все своє життя була у праці. Після школи спішила до городу, до саду, приготувати їжу, випрати білизну, перевірити зошити.
• А найголовніше, ніколи не зловживала ані спиртним, ані їжею, ніколи не ховала камінь за пазухою, завжди зберігала добрі стосунки з земляками, любила і поважала своїх рідних.

Любов Кузьменко

Читайте також:

• Секрети довголіття: хочете дожити до ста – поради 103-річної пенсіонерки з Подільщини.
• Столітні довгожителі поділилися секретом, як дожити до 100+
• Жизнь продолжается: юбилейный фестиваль «Планета долгожителей» прошел в Одессе.