Днями зустрівся зі своїм старим знайомим, з яким давно не бачилися. «Як справи, земляче?» – запитую. Він махнув рукою: «Які там тобі справи. Голова вже не варить. Ось іду і не можу згадати – вимкнув світло у коморі чи горить лампочка. Пам’ять притупляється. Ходив до лікаря, а він заспокоїв тим, що у всіх людей похилого віку пам’ять дає збої. І порадив частіше заглядати у паспорт».
А я порекомендував тренувати пам’ять, бо без неї голова, що ліхтар без світла. Як тренувати? Способів багато.
Тренуйте пам’ять
Один із них – читання вголос. Як мені сказав психолог, воно активізує префронтальну кору, яка відповідає за розстановку завдань та самоорганізацію. Почав я застосовувати голосне читання і відчув – допомагає.
Перестав шукати телефон, якщо він у мене в руці. Почав також регулярно розгадувати кросворди, судоку, головоломки.
Спілкуючись з тими, кому вже за сімдесят з «хвостиком», дізнавався, що одні з них стимулюють розумовий процес вирішенням арифметичних завдань, так би мовити, повертаючись за шкільну парту. Багатьом допомагає запам’ятовування віршів, тримає у тонусі старечу пам’ять і вивчення іноземних мов.
Так, моя знайома Ніна Кальфа, якій цього року виповнилося 97 років, у свої дев’яносто почала вивчати англійську мову, щоб прочитати Шекспіра в оригіналі.
Відкриваючи «секрети» свого довголіття, вона сказала, що треба наповнювати своє життя чимось цікавим, захоплюючим. І, пославшись на Гете, процитувала: «Нічого так не слід остерігатися у старості, як лінощів та неробства».
І нагадала, що римський сенатор Марк Катон вивчив грецьку мову у 80 років, Бернард Шоу творив до 90 років, Софокл у цьому віці писав драми. Сократу було 70 років, коли він опанував мистецтво гри на кількох музичних інструментах. Гете закінчив свого «Фауста» у 80 років.
Грайте у шахи з друзями
Саме зустрічі з такими людьми, як Ніна Кальфа, на журналістських шляхах-дорогах спонукали мене до написання цього матеріалу, щоб люди похилого віку не втрачали віри у свої сили. Нагадати їм, що саме посильна кожному праця і творчість уповільнюють прихід старезності та в’янення. У цьому переконався на власному досвіді.
Три роки тому (а нещодавно мені «стукнуло» 86) побачив у «Фейсбуку» запрошення: «Грайте у шахи з друзями». Почав грати, адже в далекому минулому любив «поганяти» по картатій шахівниці фігури. Захоплення пройшло, а тепер ось, на старості, потягнувся до шахів.
Після першого року гри я 49 відсотків із зіграних партій здав на милість суперникам, а 51 відсоток записав у свій актив. І мене з таким підсумком зарахували до Міжнародної ліги шахів, у якій беруть участь представники багатьох країн світу. Так я став представляти Україну на цій спортивній арені, пишаючись тим, що поруч із моїм фото розташований Державний прапор України – наш святий символ, наша сила.
Зіграв уже з шахістами із сімдесяти держав. Домігся права стати членом клубу «Легенда». І вже у його складі неодноразово був призером та переможцем у своїх дивізіонах, у кожному з яких беруть участь 50 спортсменів. На початку вересня зробив собі подарунок до 86-річчя: посів перше місце. Для перемоги мені довелося виграти 71 партію і 11 звести в нічию. Тож пам’яті ніколи не було лінуватися.
Втішно, що багато колег з шахових баталій пишуть добрі слова на адресу України, виставляють у своїх даних Державний прапор нашої держави, голуба світу у синьо-жовтому кольорі.
***
Написав ці рядки, сподіваючись, що читачі не звинуватять мене в нескромності, і з однією лише метою: порадити тим, у кого проблеми з пам’яттю, не поспішати старитися і тренувати її. І, як писав мудрий Гюго, частіше згадувати в сутінках повсякденного буття про сонячні години ранку.
Віктор Мамонтов, заслужений працівник культури України та Молдови
