Середа, 1 Лютого, 2023
ГоловнаРізнеІстория кохання: півстоліття разом

Істория кохання: півстоліття разом

Этот материал также доступен на русском языке
Золотий ювілей подружжя Любові і Дмитра Бершадських, які мешкають у місті Балта, припав на буремний 2022 рік.

Російсько-українська війна перекреслила всі плани щодо святкування. Однак діти, родичі і друзі умовили відзначити цю щасливу життєву подію в родинному колі.

Разом з першого класу

Давайте вип’ємо за наше осіннє золото! Це я спеціально для своєї Любові до весілля зі свого винограду виготовив. Воно смачне, ароматне, корисне і, що важливо, не хмільне, – припрошував гостей пан Дмитро, наливаючи у келихи рожеве вино.

Самі по собі нахлинули спогади…

Село Волове, що на Балтщині, у п’ятдесятих роках мало таку народжуваність, що довелося відкривати аж два дитсадки. Люба й Дмитрик жили зі своїми сім’ями в різних його кутках, тож відвідували й різні дошкільні заклади. А навіки доля звела їх у першому класі місцевої восьмирічки.

  • Люба і Дмитрик, оскільки ви у нас за зростом найменші, то йдіть і сідайте удвох за першу парту, – сказала вчителька.

Таким було їхнє знайомство. Відтоді хлопчик і дівчинка неначе приросли одне до одного. І вже з сьомого класу на усіх кіносеансах у клубі сиділи поруч. «Назавжди разом – ти і я!», – пророкували вже тоді їм селяни.

Після закінчення восьмирічки батьки відправили їх на подальше навчання до Балтської школи №1, и знову вони були разом.

Час летів. Здобувши атестат зрілості, Люба з кількома дівчатами з Волового поїхала до Чернігова і освоїла професію прядильниці на камвольно-суконному комбінаті. А потім влаштувалася швачкою на Балтську швейну фабрику. Дмитро на той час відслужив в армії й повернувся додому. Коли Люба побачила його, очам своїм не повірила: як же він витягнувся, змужнів, став справжнім красенем. Та й про неї люди говорили, що вродлива…

Хлопець почав працювати водієм автобуса в Котовському автопарку. Вечорами часто зустрічався з Любою, і одного разу запитав: “Може, одружимось?”

Весілля святкували за старими звичаями

Весілля справляли два дні. Обом закоханим його ніколи не забути. За сільським звичаєм, вранці наречений зі своєю компанією прийшов по наречену, розписалися в клубі – і кожен відзначав цю подію у себе вдома з ріднею та друзями. Яким же нескінченно довгим здався молодятам той день. Їм так хотілося скоріше бути разом, милуватися одне одним.

Ввечері Дмитро у супроводі своїх гостей прийшов по Любу.. Відбули «почесну» – так називався обряд дарування, і нанашки зняли з неї вінок з фатою і одягли хустку.

Наступного дня святкування продовжилося на садибі жениха. Люба знову вбралася у весільний наряд. Пізнього вечора, після «почесної», їй вже остаточно одягли на голову хустку з квітками.

У пам’яті подружньої пари ці події надто свіжі, хоч минуло відтоді… п’ятдесят років. А в душі відчувають себе такими ж молодими, хоча скільки разом пережито… І статус невтішний: пенсіонери. Та дарма, їм сьогодні добре разом, вони щасливі, бо поділили одну долю навпіл. І сльози, і радість – на двох.

 У чому секрет щасливого шлюбу?

Сварилися? Не без того. Але тільки через дрібниці, тому не надовго. Кожен шукав привід для швидшого примирення, щоб стати ще ближчими та ріднішими. Але Боже борони, щоб хтось з них поскаржився батькам чи ще комусь, що інколи не знаходять спільної мови. Лише радістю ділилися. Ніхто з рідні й не здогадувався, що між ними могла пробігти чорна кішка. Всі – від дітей та онуків до сусідів, друзів, колег – вважають їх зразковою парою. Бо так воно і є насправді.

  • У нас, особливо відколи на пенсії, все порівну, всю домашню роботу виконуємо разом, – говорить дружина. – Тушонку ось робили недавно для ЗСУ, страви готували на святковий стіл до золотого весілля – все удвох.

А що є найважливішим у сімейних стосунках, щоб зберегти сім’ю, щоб отак, як ви, золотий подружній ювілей відзначити?

Треба набратися терпіння, вміти пробачати, поважати одне одного, то й сім’я не розвалиться, – відповіла за двох Любов Миколаївна.

У подружжя син Леонід і донька Олена. В обох по двоє дорослих дітей. Вже й онуки є – п’ятикласник Дмитрик (з яким нині прабабуся домашні завдання робить) і Макарчик, котрому один рік і місяць.

Діти, онуки й правнуки – все наше багатство. Я вважаю, що ми – найбагатші люди на світі, бо славно прожили у шлюбі п’ятдесят років і маємо хороших нащадків, – зізнається пан Дмитро.

А я побажала подружжю при здоров’ї, під мирним небом України щасливо зустріти діамантовий ювілей.

Любов Кузьменко, м. Балта

Нове на сайті