Від медсестри до матроса
Анжела Лучко – людина цілеспрямована, не з тих, хто довго вагається. Якщо приймає якесь рішення, то робить швидко та впевнено і ніколи ні про що не шкодує. Саме так і сталося 27 лютого, коли, будучи морально виснаженою тривожними звістками з фронту, вона миттєво вирішила змінити свій затишний робочий кабінет на армійську казарму. Наступного дня жінка добровільно пішла у військкомат, а першого дня весни вже одягла військову форму.
– Я насправді вже не могла сидіти вдома. Увімкнеш телевізор, подивишся інтернет, а там – переважно погані новини. Перебувати в такій невизначеності щодо подальшої долі моєї країни, наших дітей, нашого майбутнього вже не було сил. Тим більше, що на фронті щодня гинули і отримували поранення наші хлопці. А я все-таки за фахом медик, та ще й була військовозобов’язаною. Кинулася до тумбочки. Дивлюся: ось він лежить, припадає пилом військовий квиток. Дістала його і – до військкомату! Явилася, мовляв, ось я така, яка є, бажаю служити! Перепитали, чи добре обміркувала своє рішення. Можливо, трохи здивувалися, але відмовляти ніхто не став, – згадує Анжела.
Ось так цілеспрямована, вольова жінка і сильна особистість досягла свого. Щоправда, її чоловік Сергій спочатку на неї трохи образився і навіть деякий час не розмовляв. Його, звичайно, можна зрозуміти: адже про свої наміри дружина нічого не розповіла, а просто поставила перед фактом. За словами Анжели, образи чоловіка не були і не могли бути тривалими – вони вже 32 роки разом. Познайомилися, коли дівчина навчалася у медичному училищі, а Сергій викладав у неї початкову військову та медичну підготовку. Покохали одне одного, побралися, у подружжя народилася дочка Ольга. З того часу і до 1 березня цього року вони майже не розлучалися. Сергій працював у сільській та міській лікарні лікарем-стоматологом, а дружина – поряд медсестрою. Чи могли зараз чоловік і дружина служити разом? Напевне так. Тим більше, що свого часу саме Сергій навчав Анжелу азам військової медичної підготовки. Але лікар-стоматолог Лучко вже не призовного віку. Та й клініка, у створення якої подружжя вклало свою душу, має й надалі розвиватися та функціонувати.
– Незважаючи на те, що заклад називається «Сімейна стоматологія лікаря Лучко», у ньому працює чималий штат працівників у кількості 17 осіб: семеро лікарів, а також середній та молодший медперсонал. Ми лікуємо людей, заробляємо гроші, щомісяця сплачуємо податки у розмірі близько 40 тисяч гривень, тим самим вносячи свій внесок у розвиток як системи охорони здоров’я, так і економіки нашої держави. До речі, там лікарем працює і моя дочка. Тож у нашій родині кожен перебуває на своєму місці, – каже нині матрос Лучко.
Медсестра-анестезист медичної роти
Зараз місце роботи Анжели – це бригада морської піхоти, посада – медсестра-анестезист медичної роти. Коло обов’язків дуже велике: треба й володіти прийомами реанімації у разі виникнення шоку чи коматозного стану, і вміти підготувати пацієнта до наркозу, та своєчасно надати воїну допомогу у разі кровотечі, отримання опіків, травм, переохолодження. Але головне – у складі бригади разом із лікарем та водієм вчасно вивезти пораненого з поля бою, надавши всю необхідну допомогу на шляху евакуації до шпиталю. Втім, Анжелі Олексіївні до сестринської справи не звикати – досвід є чималий. Після закінчення медучилища майже 10 років вона працювала на цій ниві, зокрема медсестрою у відділенні травматології. Та й чоловік колись початкову військову медичну підготовку свого часу непогано викладав. Матрос Лучко бачить свою роль у армійському колективі не лише у наданні суто медичної допомоги, а й у морально-психологічній підтримці побратимів. – Знаєте, я таки насамперед жінка, мати. А, як відомо, милосердя – це невід’ємна частина жіночого серця. Особливо на війні часто буває, що людина фізично досить втомилася, психологічно перенапружена. Такої миті дуже важливо підтримати її словом, сісти поруч, заспокоїти, поговорити. Адже слово теж лікує, особливо, коли воно йде від доброго серця. Ми – медсестри – повинні всіляко співчувати фізичному та душевному болю наших воїнів, – висловилася з приводу призначення своєї професії Анжела.
Анжела Лучко з чоловіком, донькою та батьками
Анжела Лучко вчиться виживати на війні
Зараз вона у складі свого підрозділу разом з іншими, хто був мобілізований навесні-літом поточного року, проходить місячне навчання.а базі школи морської піхоти. Безперечно, для її спеціалізації головний акцент робиться на вдосконаленні знань у галузі військово-медичної підготовки та тактичної медицини – тобто на наданні якісної допомоги на догоспітальному етапі. Але ж Анжела як медсестра, вона – морпіх – «воїн трьох стихій»! Тому має вміти і зброю надійно в руках тримати, і гранату, якщо треба, кинути, та й просто навчитися виживати на війні. Як розповіла медична сестра, це навчання триває у досить корисному та пізнавальному форматі. Вона насправді вже й гранату кидала, і вогонь зі стрілецької зброї за умовним противником вела, і «обкатку танком» успішно здолала. Загалом заняття з тактичної, вогневої, інженерної, психологічної підготовки, тактичної медицини нагадують подолання дистанції з перешкодами. У повній бойовій викладці ти маєш дістатися фінішу вже озброєним певним багажем знань і не згорнути з певного шляху, хоч би як важко тобі було. – Вражень багато. Я дуже вдячна нашим інструкторам. Інформацію, знання, навички, які ми маємо від них, неможливо недооцінити. Завдяки їм я добре усвідомила, що успіх на війні залежить не від того, як хтось голосно крикне: «Ура! Уперед! В атаку!», а від інших важливих факторів. Наприклад, від того, наскільки ти готовий психологічно до дій у бойових умовах. Наскільки грамотно ти засвоїв прийоми ведення тактичного бою у наступі та обороні. Від того, як вмієш орієнтуватися на місцевості, вести себе в окопі, в засідці і реагувати на різноманітні обставини, що склалися. Словом, інструктори вчать нас абетці мужності та вмінню виживання на війні у тривалих несприятливих умовах. І роблять вони це швидко, чудово! Обіцяю, що їм не буде за нас соромно, ми не підіб’ємо! – Поділилася власними враженнями від занять Анжела.
Закликає чоловіків захищати Батьківщину
Медсестра Лучко переконана, що у цей час обов’язок кожного, хто за віком, станом здоров’я та сімейними обставинами здатний на це, стати на захист України. Потрібні нашому війську і медичні працівники. Тому, звертаючись до чоловіків, вона закликає їх не боятися, а сміливо брати до рук військовий квиток та йти у військкомат. Адже від цього – від укомплектування Збройних сил відповідними фахівцями – залежить майбутнє нашої країни та життя та здоров’я її захисників та захисниць.
Сама Анжела свій вибір на користь служіння Батьківщини зробила наприкінці лютого. Незважаючи на службу, вона тримає руку на пульсі та щодо стану справ її стоматологічної клініки. Щоранку дзвонить чоловікові. Окрім таких важливих слів: «Як ти там, рідна?», Сергій обов’язково розповідає дружині про успіхи на лікувальній ниві. Каже, що, незважаючи на те, що й зараз клініка продовжує функціонувати як годинник, зокрема, наскільки можна, надаючи і безкоштовну допомогу військовослужбовцям, сім’ї та всьому медперсоналу закладу її дуже не вистачає. Жінка ж вислухає, розчулюється і іноді навіть стає похмурою. Але швидко пройде хвилина жіночої слабкості, морський піхотинець гордо підніме голову і попрямує на зустріч новому нелегкому армійському дню, у свій підрозділ, який уже встиг стати для неї другим будинком.
Колись Анжела мріяла стати мікробіологом-вірусологом. З цією метою заочно закінчила біологічний факультет Одеського національного Університету імені Мечникова. Хотіла розробляти методи діагностики, лікування та профілактики вірусних та бактеріальних інфекцій. Зараз же до нашої країни проникла інша вкрай небезпечна загарбницька інфекція «російського світу».
Від її поширення на території України вже загинули тисячі наших мирних мешканців та військових. І щоб цей вірус не розмножувався і не вбивав людей, його потрібно викорінити і перемогти вже зараз. Перемогти, на думку Анжели, це вигнати російських окупантів на межі 1991 року.
– А потім ми разом відбудуємо зруйновані будинки, аеропорти та стадіони. Знову їздитимемо на відпочинок у Крим і вболіватимемо за наших футболістів на «Донбас Арені». Перемога – це коли земля наша буде вільна від агресорів, коли чистим і мирним буде наше повітря та щасливими наші діти. І заради цього треба жити та захищати свою Батьківщину! – упевнена матрос Анжела Лучко.
Ось така жінка! А доброю людиною та справжньою патріоткою України виховали її батьки – звичайні трудівники Олексій Григорович та Валентина Василівна.
Нагадаємо, раніше ми розповідали про полковника Дениса Чаюка та його подвиги.
В’ячеслав Діордієв
