Більше того – Стас бере своєрідне шефство над своїми мешканцями (у пріоритеті – пенсіонери та сім’ї з дітьми, – прим. автора) і навіть платить за них комуналку.
Ініціатива «дикого» волонтера
З боку ця історія здається фантастичною, але як люди, давно знайомі з героєм статті, підтверджуємо: все відбувається саме так. Стас Теплов – відомий у Дніпрі журналіст, засновник та адміністратор топових новинних груп у соцмережах , але з 2014-го до його професійної діяльності додалося ще й активне волонтерство. Водночас, Стас не належить до жодного офіційного благодійного фонду і сам себе називає «диким» волонтером. Такою ж «дикою» – тобто абсолютно особистою та самостійною – навесні 2022-го стала ініціатива Стаса щодо забезпечення житлом переселенців.
– Спочатку я приймав переселенців у себе вдома і на дачі, – розповідає дніпрянин. – Але мучила думка, що все це тимчасово, і максимум за кілька тижнів людям знову доведеться шукати житло. Так народилася ідея недорого купувати старі дачі на околицях Дніпра, самотужки ремонтувати їх і заселяти туди переселенців на постійне місце проживання.
На реалізацію ідеї Стас вирішив витрачати свої особисті заощадження:
– Людям потрібно було житло, а у мене був план і деяка сума грошей, – все зрозуміло та логічно.
Не бійтеся робити те, чого раніше не робили
Часу «на розгойдування» особливо не було. У результаті від сміливого задуму до поселення в оновлений будинок наприкінці квітня перших мешканців минуло менше місяця. З отриманням досвіду та покупкою потрібних інструментів справа пішла веселіше – до того ж Стасові, який і сам на всі руки майстер, стали допомагати його численні друзі. Адже зайнятися на покинутих дачах, м’яко кажучи, є чим. Доводиться змінювати проводку і підлогу, що прогнили, лагодити старі дахи і паркани, і навіть з нуля будувати туалети.
– Від справжнього чоловіка, як відомо, потрібні син, будинок та дерево, – каже Стас Теплов. – Я ж трохи «схибив»: у мене донька і онука, вдома я не будую, а лише ремонтую, дерева здебільшого обрізаю. Зате нещодавно я перший раз у житті збудував сільський туалет моделі «сортир». Головне – не боятися робити те, чого ти раніше не робив.
Нові жителі Дніпропетровщини
Більшість вимушених переселенців, яких першими розселив дніпровський волонтер, з Донецької області.
Пенсіонерка Надія Анатоліївна приїхала із невеликого містечка Лиман. Будинок, господарство, кури-коти-собаки – все залишилося там, у минулому житті. За словами жінки, з 18 квітня ворог вів безперервний обстріл, складно було навіть вийти з льоху. Трималася до останнього, але 27 квітня довелося їхати, оскільки обстріл посилився.
– Чотири доби взагалі майже не виходили з льоху, – розповіла пенсіонерка. – А вони стріляють і стріляють. Ні дня, ні спокійної ночі. Спати неможливо, вся на нервах. Сусід допоміг машиною дістатися до вокзалу, там сіли в автобус і доїхали до Краматорська, пересіли в інший автобус. А наш водій поїхав назад – далі вивозити людей.
У Дніпрі люди дали Надії Анатоліївні телефон Стаса Теплова. Він тут же приїхав, забезпечив гуманітаркою і привіз на свіжо відремонтовану дачу. У будинку є світло, вода, ванна, туалет, бойлер – все необхідне для нормального життя. Але головне, що тиша, спокій і не стріляють.
Вероніка і Світлана з дітьми – теж з Лимана, Стас поселив їх недалеко від Надії Анатоліївни. Вони лише починають звикати до мирного життя і моляться, щоб ворог не прийшов на Дніпропетровщину.
– Бог звів з добрими людьми, які не залишили нас у біді, – каже Вероніка. – Ми дуже вдячні за чуйність і вирішили допомагати дніпровським волонтерам готувати будинки для нових мешканців.
Місія – селити людей
На сьогодні Стас та його команда вже купили, облаштували і заселили дев’ять будинків. Звичайно, невеликі заощадження дніпрянина давно закінчилися, і він опублікував номер своєї картки у соцмережах.
– Люди – знайомі та незнайомі – стали переказувати різні суми, – каже волонтер. – Найменша пожертва склала 70 гривень, але по-своєму вона цінніша за багатотисячні вклади. Адже людина щиро хотіла допомогти і дала, скільки змогла.
Алгоритм дій Стаса зараз виглядає так: він шукає невеликі будинки щонайбільше за тридцять кілометрів від Дніпра, щоб поряд не було фабрик, заводів, військових частин та інших «об’єктів інфраструктури». На ділянках мають бути світло та вода, у кроковій доступності – автобусний маршрут та електричка. Після того, як будинок куплено (до речі, іноді «наосліп», за фото) і відремонтовано, Стас та його друзі завозять туди меблі, побутову техніку, посуд, навіть фіранки і постільну білизну. Щось даремно віддають знайомі, щось доводиться недорого купувати в секонді або в Інтернеті.
– Я вже давно нормально не їв і не спав, я взяв на роботі зарплату на місяць уперед і з кінця квітня 90% цілодобових дзвінків на моєму телефоні пов’язані лише з питаннями ремонту та заселення, – зізнається Стас. – Я дико втомився, але я точно знаю, що робитиму завтра, післязавтра і через місяць – незважаючи на межу сил і коштів, я буду облаштовувати будинки для переселенців. Війна відкидає їх від рідного порогу, залишаючи наодинці з чужими містами, безнадією та безгрошів’ям, а потім нас зводить доля, і я знаю, що повинен селити людей…
Допомогти проекту: ПБ 5363 5420 1468 1283, Теплов Станіслав Євгенович, з позначкою «благодійність».
Профиль героя материала в ФБ Стас
Теплов https://www.facebook.com/stas.teplov.7.
Ірина Лебединец , Вадим Дьомушкін
Фото Вадима Дьомушкіна
