Як розповів чоловік виданню «Шумск.info», з першого дня повномасштабної війни через їхнє село через їхнє село відправилися російські колони. Місцеві жителі знищили кілька одиниць ворожої техніки, потрапивши в них коктейлями Молотова, але росіяни у відповідь почали стріляти по будинках. Коли 15 березня селяни вийшли на поле на посівну – окупанти почали обстрілювати техніку, а згодом – зливати собі дизельне паливо.
Будинок чоловіка знаходиться біля траси, тому всі, хто відбувався у нього на очах. Так тривало майже місяць. Потім над Приморським почали літати ракети. У той час, коли ворог почав зазнавати нищівних ударів у Чорнобаївці, техніку почали перетягувати до Скадовська – на злітні смуги. А Приморське – дорогою.
21 березня Віктор Чайка вирушив із села. З собою взяв лише сумку, де були деякі речі, щоби переодягтися. З Карги (стара назва Приморського) 12 кілометрів йшов пішки до Скадовська, звідти – 40 кілометрів до Голої Пристані. Потім – 25 кілометрів до Олешки – там є єдина пустеля в Європі. Звідти – на Херсон, трохи повернувся назад, зробив коло. А потім – на Берислав, у бік Нікополя. Дорогою зустрів ще двох чоловіків, разом заночували у Новокаїрах – місцеві люди впустили у двір. Адже з сьомої години вечора до пів на восьму ранку йти по трасі не можна – стріляють без розмов. Тому під час такої вимушеної подорожі Віктор Чайка неодноразово змушений був заночувати в кущах, шукаючи для цього якесь непомітне місце.
Загалом за п’ять днів чоловік подолав 250 км, поки разом із двома випадковими попутниками не зустрів українських військових на кордоні Херсонської та Дніпропетровської областей – вони якраз звільнили Нововоронцовку.
Військові забрали чоловіків у безпечне місце. Згодом Віктор Чайка потрапив до Мар’їнки, далі – до Кривого Рогу, Дніпра та Запоріжжя, звідти потягом до Тернополя та села Биківці, де його прихистили місцеві жителі. Поки що чоловік у безпеці, однак не знає, коли зможе повернутися до батьківського дому.
