Відповідає Андрій Музольф, викладач Київської духовної академії:
«Згідно з православним розумінням, сповідь – це Таїнство, в якому людина, яка щиро сповідує свої гріхи, отримує прощення (дозвіл) від Самого Господа за допомогою священика. Таким чином, дійсність нашої сповіді залежить не від священика, а від того, наскільки щиро ми каємося у своїх гріхах.
Якщо ми уважно слухаємо ті молитви, які священик читає перед початком сповіді, то можемо почути, що сповідь – це якась «лікарня», де людина отримує зцілення від своїх духовних недуг.
Святі отці неодноразово говорили про те, що гріх – це насамперед хвороба, рани нашої душі, і їх ми ніде більше не зможемо вилікувати, як тільки в Церкві через Святі Таїнства. Крім того, повертаючись до щирості нашого покаяння, слід усвідомлювати, що, за словами того ж таки послідування Сповіді, якщо ми каємося не щиро, у такому разі Таїнство не просто не здійсниться, але воно буде нам на засудження, в результаті ми матимемо лише «сугубий гріх», як говориться про це у молитвослів’ях самого Таїнства.
Щодо того, сповідатися у одного священика або ж у різних, у Статуті Православної Церкви суворих розпоряджень немає.
Проте наведемо аналогію із лікарнею. Під час тієї чи іншої хвороби часто ми намагаємося вибрати для себе якогось одного досвідченого лікаря, який був би добре знайомий з історією нашої хвороби, а тому міг би безпомилково прописати нам необхідний курс лікування. Церква – це та сама лікарня, тільки духовна. І якщо ми хочемо вилікуватися від власних духовних хвороб – гріхів та пристрастей, до цього питання мусимо підійти дуже серйозно.
У такому разі для нас корисніше було б мати одного священика-духовника, який би знав наші немочі, а тому міг би дати нам актуальні та необхідні духовні поради, як краще впоратися з тим чи іншим гріхом.
Зверніть увагу: до якого б священика ви не пішли на сповідь, Таїнство так чи інакше все одно відбудеться».
