«Сказав також до деяких, які були впевнені про себе, що вони праведні, і принижували інших, таку притчу: двоє увійшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, молився сам у собі так: Боже! дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар: пощуся два рази на тиждень, даю десяту частину з усього, що маю. Митар же, стоячи вдалині, не смів навіть підняти очей на небо; але, вдаряючи себе в груди, говорив: Боже! будь милостивий до мене грішника! Кажу вам, що цей пішов виправданим у свій дім більше, ніж той: бо кожен, хто підносить сам себе, буде принижений, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 18: 9–14).
Для нас, сучасних читачів, митар – «добрий», фарисей – «поганий». Фарисеї – горді, зарозумілі, бездушні релігійні формалісти, а от митарі – люди смиренні, не дивно, що їх Господь схвалює. Для нас це щось цілком очевидне. Але сучасників Господа Ісуса ця притча, мабуть, обурювала і зачіпала.
Тому що для людей того часу справа була навпаки. Фарисеї були добрими людьми. Найкращими людьми в народі. Релігійно найживішою та найактивнішою його частиною. Вони ретельно досліджували богоодкровенний Закон Мойсеїв, щоб втілювати його у життя у всіх деталях.
А от митарі були людьми поганими, морально загиблими. Власне, митар – це збирач податків. У давнину митарям ставилося в обов'язок доставити до скарбниці певну суму – а їх винагородою було все решта того, що вони зможуть вичавити з людей.
Хіба це не обурливо? Хіба це не аморально? Як Бог може віддати перевагу відвертому мерзотнику перед чесною, моральною, глибоко релігійною людиною? Таке питання напевно виникало у слухачів Господа Ісуса, виникало воно і у багатьох інших – юдеїв та язичників. Це питання задають досі: що ж, порядна, чесна людина, якщо так і помре в нерозкаянні, позбудеться Царства, а якийсь негідник, злодій і мерзотник, варто йому покаятися і повірити, буде спасенний? Чому ж? Це просто прикро!
Тому що всі люди – грішні і потребують спасіння: як ті, хто веде явно аморальне і ганебне життя, так і ті, хто, за соціальними мірками, цілком благополучний, моральний, навіть релігійний. Усі ми – бідні грішники, які не мають іншої надії, крім милості Божої. Декому з нас легше це зрозуміти – і це саме ті, чиє життя явно погане.
І реальність полягає в тому, що, хоча фарисей, цілком можливо, шановний і благополучний член суспільства, перед Богом він жалюгідний грішник. Як Господь каже в Одкровенні: «Ти кажеш: «я багатий, розбагатів і нічого не потребую»; а не знаєш, що ти нещасний, і жалюгідний, і жебрак, і сліпий, і голий» (Об'явл. 3: 17).
Коли ми, як той фарисей, намагаємося перелічувати свої заслуги і вказувати на те, що ми кращі за інших, ми зачиняємося від благодаті Божої. Коли ми приходимо до Господа, які є, – жебраки, сліпі та голі, винні та зіпсовані – і відкриваємо перед Ним наші гріхи, ми здобуваємо милість і прощення. Ми виявляємо, що ми прийняті, улюблені, прощені, обнадіяні – і бачимо, що від безглуздих претензій на самоправедність давно варто було відмовитися.
До відома. Неділя о митарі та фарисеї 2022 року – 13 лютого. З цього дня розпочинається підготовка до Великого посту.
Із проповіді священика Сергія Худієва
(За матеріалами православної преси)
Нещодавна ми розповідали, як поминають нехрещених померлих.
