Чому хурма корисніша за яблука
Рід Хурма (Diospyros) належить до сімейства ебенових (Ebenaceae). У перекладі “diospyros” означає “божественний вогонь”, “їжа богів”. Не дивно, що їй дали таку назву, – плоди, крім високих смакових якостей, мають багато цілющих властивостей: покращують апетит, підвищують працездатність, заспокоюють нервову систему. У боротьбі з атеросклерозом і серцево-судинними захворюваннями хурма випереджає яблука – калій, що міститься в ній, живить серцевий м’яз і виводить з організму зайву рідину. Вона вважається дієтичним продуктом: ніжна консистенція клітковини дуже сприятлива для шлунка.
Високий вміст заліза у плодах дозволяє використовувати її для лікування анемії. Хурма корисна також при хворобах нирок – знижує ризик утворення каменів.
Сік плодів має бактерицидні властивості щодо кишкової та сінної паличок, золотистого стафілококу, використовується для виготовлення медичних препаратів від тиреотоксикозу.
Народна медицина Сходу рекомендує порошок з листя хурми східної як кровоспинний, сечогінний та гіпотензивний засіб.
Східній хурмі потрібні запилювачі
Оптимізму додає те, що вже багато садівників почали її вирощувати не лише на півдні України, а й у Новій Каховці, Запоріжжі, Дніпрі, Вінниці та навіть у Києві. Найчастіше використовують три її види, це: східна хурма (D. kaki Thunb.), кавказька хурма (Diospyros lotus L.) і віргінська хурма (D. virginiana L.).
Хурма східна – листопадне дерево висотою до 15 м. Досить довговічна, живе та успішно плодоносить 100 і більше років. У дикому вигляді росте у горах Китаю. Як плодова порода здавна вирощується у садах Китаю, Кореї та Японії. Саме з Японії вона і потрапила до Європи, тому часто неправильно називається японською.
Багато сортів, що вирощуються в нашій країні, – китайського та японського походження.
Східна хурма має хорошу тверду деревину, яка досить високо цінується. Листя велике, овальне, завдовжки 8-16 см, зверху блискуче, знизу жовтувато-опушене; восени червоніє, стаючи густо-бордовим, ефектно оздоблює крону дерева.
Рослини можуть бути як полігамними (рідко), так і одно- і дводомними. Квітки кремові, без запаху, запилюються бджолами та мухами. Чоловічі – дрібні, зібрані у пучки, жіночі – великі, одиночні.
Багато сортів несуть тільки жіночі квітки, тому на 7-8 жіночих дерев обов’язково потрібна одна чоловіча рослина-запилювач, або щеплення гілки з чоловічої рослини в жіночій кроні. Врожайність – до 100 кг плодів із дерева.
Плід – м’ясиста, овальна ягода, до 6-8 см завдовжки та 5 см у діаметрі. Забарвлення шкірки – від світло-жовтого або яскраво-жовтогарячого до темно-червоного, зрідка майже чорного. Шкірка гладка, рівна, іноді з неглибокими поздовжніми борозенками, покрита восковим нальотом. Плодоніжка товста та коротка. Плоди на гілках тримаються міцно, залишаються висіти і після опадання листя, дуже прикрашаючи дерево. М’якуш зрілих плодів м’який, м’ясистий, желеподібний, соковитий, ніжний. Навколо насіння – ніжно-волокнистий. Колір м’якушу у більшості сортів помаранчевий, рідше шоколадно-коричневий. У плодах зазвичай 8-10 насінин, але часто вони бувають і партенокарпічними, тобто безнасінними.
Хурма східна практично не пошкоджується шкідниками та хворобами, майже не потребує догляду і хоча має низку переваг, мало годиться для просування на північ у відкритому ґрунті через низьку морозостійкість. Її можна вирощувати в бочковій культурі з насіння, взятого з плодів. Такі рослини краще пристосовані до кімнатних умов. Однак при такому розведенні може виникнути проблема з плодоношенням, оскільки, здебільшого, рослини хурми однодомні. Щоб гарантовано отримувати плоди, потрібно заготовити сортові живці (чоловічі та жіночі) та прищепити їх у крону. Перспективним є і щеплення живців, заготовлених із жіночих екземплярів самоплідних сортів.
У кавказької хурми терпкі плоди
Це дуже давній вид, що росте в гірських широколистяних лісах Кавказу. Зрідка утворює чисті насадження, але частіше росте разом із кленом, волоським горіхом, каштаном, аличею, іргою та шовковицею. Є листопадним деревом до 30 м заввишки і до 45 см діаметром. Коренева система потужна, коріння міцне. Кора темно-сіра, розтріскується. Деревина світло-жовта, зелена або темно-сіра, високоміцна, пружна, щільна; добре полірується, не схильна до гниття. Йде на виробництво меблів і технічні потреби, цінується досить високо.
Кавказька хурма, як правило, дводомна, рідше однодомна. Листя просте, довгасто-еліптичне, шкірясте, щільне, зверху темно-зелене, блискуче; знизу – опушене; довжиною 5-14 см і шириною 3-6 см. Воно містить дуже багато (до 3200 мг/%) вітаміну С, тому годиться для виготовлення вітамінного чаю.
Цвіте після розпускання листя, наприкінці травня – на початку червня. Квітки дводомні, або полігамні, пазушні, на коротких квітконіжках, жіночі – поодинокі, чоловічі розташовуються групами по 2-3 шт. Квітки довжиною 5-8 см, жовтувато-або буро-червоні; приваблюють велику кількість бджіл.
Хурма кавказька плодоносить рясно та щорічно, з дерева можна зібрати до 200 кг плодів. Плоди дрібні, кулясті, діаметром 0,8-1,6 см, зрідка до 3 см. Незрілі – спочатку зелені, потім жовті, потім буро-червоні; повністю зрілі – темніють, стають буро-чорними, покриваються сизим восковим нальотом. Дозрівають у жовтні – листопаді. М’якуш м’ясистий, волокнистий або борошнистий, їстівний. Але навіть у зрілих плодів він має дуже терпкий смак.
Тільки після перших морозів плоди з дерев стають медово-солодкими. Плоди містять насіння, що становить до 40% маси ягоди. Саме через терпкість, а також велику кількість насіння кавказьку хурму вживають в їжу не часто, як правило в сушеному вигляді. Сушені плоди містять до 40% цукрів, вітамін С, каротин, органічні сполуки заліза, що смаком нагадують ізюм або фініки; перемелені додають у пшеничне борошно, і з цієї суміші випікають особливо делікатесну хлібопродукцію. Зі свіжих плодів, методом уварювання віджатого соку, роблять бекмес – фруктовий мед – дуже поживний і лікувальний продукт.
Кавказька хурма майже не пошкоджується шкідниками та хворобами. Розмножується насінням, яке може зберігатися не більше двох років, після чого втрачає схожість; кореневими пагонами, кореневою поростю. Це кращою є підщепа для східної хурми, яка забезпечує високу приживаність щеплень.
До родючості ґрунту вона невибаглива, у природі іноді росте навіть на територіях, позбавлених ґрунтового покриву, витримує невелике засолення, проте все ж таки віддає перевагу родючим ґрунтам. Чудово переносить посуху. Не терпить ні застою води, ні пересушування. Світлолюбна, хоч у природі росте і в затінених місцях. Шляхом поступової акліматизації її, можливо, можна було б істотно просунути на північ, але цим, на жаль, поки що ніхто не займається.
Плоди віргінської пахнуть ромом
Це листопадне дерево висотою до 30 м, з товстим стовбуром, ажурною кроною і іноді гілками, що спадають донизу. Деревина важка, гарна, цінна. Листя просте, овальне або яйцеподібне, зверху блискуче, знизу – матове, довжиною до 14 см. Рослини можуть бути одно- та дводомними, рідко полігамними. Квітки жовто-зелені, чоловічі зібрані по три, жіночі – поодинокі. Плід – куляста або конічна жовта з рум’янцем або палево-жовтогаряча ягода діаметром 2-5 см. Плоди дуже смачні і солодкі, містять до 32% цукрів, приємно пахнуть ромом.
Природний ареал поширення – східна частина США, від Канзасу до Флориди.
Хурма віргінська одомашнена – найморозостійкіша (витримує морози від -30 до -35°С) і найзимостійкіша з усіх родинних видів. Використовується як підщепа для всіх видів та сортів хурми. Щоправда, відсоток приживаності щеплень на віргінській хурмі трохи нижчий, ніж на кавказькій, та й сам корінь замість привабливої «бороди» є довгою «морквиною», майже без розгалужень і дрібних корінців.
Така коренева система забезпечує підвищену посухостійкість та зимостійкість рослини. Деякі селекційні великоплідні сорти віргінської хурми дуже добрі. Їхні плоди масою до 100 г мають чудовий смак і міцний ромовий аромат. Ці сорти можна вирощувати навіть у північних регіонах України. Щоправда, важливо враховувати термін дозрівання плодів – він має бути раннім. Саме віргінську хурму шляхом селекції та акліматизації можна значно просунути на схід та північ України.
Більші плоди – нижча морозостійкість
Є ще гібридна хурма, тобто гібриди між східною та віргінською хурмою. До цієї групи належать переважна більшість сортів, виведених в Україні. Успіх цієї комбінації очевидний: поєднання великоплідної східної хурми з високою морозостійкістю та хорошими смаковими віргінськими якостями призвело до появи таких шедеврів як Росіянка, Нікітська бордова, Сосновська, Чучупака, Дар Софіївки та інші. В результаті гібридизації сорти з цієї групи дають плоди з більш-менш вираженим ромовим ароматом, масою 75-250 г і більше. При цьому відрізняються високою морозостійкістю (-22…-27°С). Щоправда, тут зазвичай чітко простежується закономірність: що більша маса плоду, то нижча морозостійкість сорту. Звідси висновок: якщо ви живете не на півдні України, то не варто “ганятися” за крупноплідними сортами.
Деяким гібридам потрібен запилювач, деякі – самоплідні.
Читайте також:
- Де найкраще росте хурма;
- Як виростити хурму з кісточки;
- Наталія Мартишинець вирощує найбільший екзотичний сад в Україні;
- В Україні вивели морозостійкий сорт хурми.
Лариса та Олександр
МАРУЩАКИ, садівники-дослідники.
м. Виноградів Закарпатської області.
