- Модна історія
Не випадково: адже мова піде про моду перших післяреволюційних років і двадцятих років минулого століття. Цікавущі тенденції, скажу я вам. Нагадаю лише, що все, що діється, – це ще одна сторінка проекту «Хранителі часу онлайн», про який ми не раз писали.
Мені б калоші і дві пари шкарпеток
– Отже, грянула на голови наших пращурів революція, відразу намітила шлях (ми ж про моду!) Позбавлення людства всіляких маленьких міщанських утіх, зокрема і в одязі. А з одягом – все дуже погано. Бо все дуже і дуже погано з економікою, а з легкою промисловістю – взагалі крах. Шо робити? – Одним із трендів післяреволюційної епохи стають калоші. Вони потрібні всім. А постачань каучуку немає. Тому вийшла така тенденція: спочатку калоші вирішили вважати чимось на зразок пережитку (як будь-який дефіцит, який цінували люди). Потім, коли був створений штучний каучук, «гумові дифірамби» так і полилися з усіх плакатів і сторінок газет, – розповідає Олена, наводячи за приклад відому агітку Маяковського: «безгалошные люди, покупайте галоши!»
Мода перших революційних років винятково утилітарна. Все шиється-перешивається з чого завгодно. Старий одяг перелицьовується. Продається-перепродується-обмінюється на ринках одяг, зшитий з ковдр, штор, реквізованих ряс священнослужителів, прапорів, всього, що трапилося (і щастя ще, якщо трапилося) під руку, навіть рушників і старих простирадл. Ще прикмета часу: нова влада видавала забраний у буржуїв одяг за спеціальними ордерами. Розміри часто не збігалися, але чи до таких «дрібниць», якщо взагалі нічого носити і елементарно холодно? Отримати подібний ордер було справою непростою, а при його отриманні доводилося і вибирати між чиїмось костюмом або поношеним пальтом.
– І ось сидить академік, між справою пише заяву до комісії з поліпшення побуту вчених: «Прошу мені видати ордер на отримання двох пар шкарпеток», – наводить приклад Олена Калмикова.
Шкіряна куртка краща за будь-який мандат
Зовсім окрема «модна тема» тих часів – шкірянки. Власне, саме шкіряна куртка і стала головним трендом тих часів. Особливо – для партійно-радянської номенклатури.
– Шкірянками в роки громадянської війни стали іменувати шкіряні куртки. Звідки взялася така мода? Це був ліквідований формений одяг льотчиків і шоферів часів Першої світової війни (допомога Антанти), який перетворився на символ революційної моди. Павло Корчагін у романі «Як гартувалася сталь» просить Риту: «Дай мені свою куртку, вона краща за будь-який мандат», – розповідає Олена.
Шкіряна мода розмивала і гендерні межі: дівчата коротко стриглися і теж носили шкіряні куртки. І ставали схожі на чоловіків. Пам’ятаєте «Собаче серце», коли професор Преображенський цікавиться у одного з непроханих гостей: «По-перше, ви чоловік чи жінка?»
Вогонь революції і громадянської війни, смерть, кров, голод і страждання став так чітко асоціюватися з одягом зі шкіри, що і сама шкіра з часом «відійшла», щоб хоча б «зовні» не нагадувати про муки і кошмар.
Капелюх, окуляри, годинник і портфель? Отже, буржуй!
Взагалі ж, якщо говорити про тенденції, то і задовго до НЕПу, і в період НЕПу, і після нього, який би одяг не пропагувався новою епохою, на ділі завжди було розшарування.
– Той же Маяковський, зі своїми «окноростівськими» агітками і «побольше ситчику моим комсомолкам» діставав собі шовкові краватки і найтонші парфуми для коханої жінки… І якщо узагальнити, то виходить ось що: офіційно у нас – агітація повного побутового аскетизму, пролетаріату жодна мода не потрібна. А в голові й на серці – мрія про французькі парфуми, – розповідає наша «робфаківка», демонструючи фото численних плакатів тих часів з «безстатевими радянськими жінками – будівельниками комунізму». Не «в честі» були і капелюх, окуляри, годинник і портфель. Офіційний пролетарський аскетизм заперечував усі ці буржуйські прикмети. В кепці? Наша людина. У капелюсі – контра, буржуй (звідси, до речі, і пішло презирливо-хамське «а ще в капелюсі»). Все це не просто було небажане в перші післяреволюційні роки. Олена Калмикова наводить як приклад уривок зі спогадів Будьонного, коли його «братки», які не вміли читати і, отже, не розібралися в пред’явлених мандатах, мало не поставили до стінки двох членів ВЦВК. Ті були дуже «підозріло одягнені» – в капелюхах і пальтах. А навіщо нашій людині годинник, це спадщина минулого, ця «заведена плоска дурість»? Робітник прокидається за заводським гудком, селянин – за сонцем…
Мрія про шанхайські барси
– У другій половині двадцятих років тенденції моди істотно змінюються. Власне, вона, по суті, дозволяється. Якось вже стає зрозуміло, що жодна революція не здатна «вичавити» з жінки жінку. Втім, красиво одягатися хотілося і чоловікам. Сходять нанівець ідеали «позастатевих незрозумілостей». Жінки фарбують губи, вдивляються в героїнь іноземних фільмів. Нехай скільки завгодно висміюється Еллочка Людожерка у «12 стільцях». Але дістати шкурку «шанхайського барса» навіть з зайця, щоб прикрасити новий наряд, нехай навіть зшитий з толстовки чоловіка – це прикмета часу, це ще одна тенденція моди. Купити щось таке за робкредитом – отже, пощастило. Про шубу мріє кожна жінка. Хутро – це шикарно, це приналежність до вищої касти. З чого завгодно, аби шуба! В моду входить рукоділля, – продовжує свою «модну історію» Олена Калмикова.
У моді вишита нижня білизна. Хутро + лакові туфлі + брошка + перманент – ось вона, формула жіночого «модного» щастя. По всій країні працюють кустарні майстерні. В Одесі, як відомо, квітне «контрабанда з Малої Арнаутської», на прилавках з’являються (ах!) журнали мод. Налагоджується промисловість, з’являються будинки мод. Революційний конструктивізм утікає в минуле. Наставала зовсім інша епоха нашої моди. Але і її вік буде недовгий: обпалена вогнем мода революції скоро зміниться полум’ям Другої світової…
Марія Котова
Фото авторки та з відкритих джерел
Раніше опубліковано: Як дібрати кардиган жінці елегантного віку
Читайте також:
