Кріпацтво – це соціальна система, де селяни були повністю залежними від земельних власників, які називалися поміщиками або панами. Кріпацтво по своїй суті дуже нагадувало рабство.
Люди не могли самі розпоряджатися своїм життям, не могли вибирати як і де працювати, не могли навчатися, їх права були неймовірно обмеженими.
Працювати на пана потрібно було більшість свого часу. Кожен мав відпрацьовувати на пана близько 6 днів на тиждень. Робочий день влітку мав становити 12 годин, взимку — 8. Люди працювали всією сім’єю від зорі до зорі. Селяни рано починали залучати до праці дітей. Так уже в 5 років діти допомагали в полі, пасли гусей чи корів, пололи город, збирали ягоди. А з 10 -12 років діти працювали нарівні з дорослими.
Життя кріпаків було важким і суворим. Вони були зобов’язані працювати на панів і виконувати всі їх накази. Пани могли продавати чи дарувати своїх кріпаків, могли позбавити їх землі, контролювати їхнє особисте життя та сімейні відносини. Кріпакам було заборонено кудись їхати без дозволу пана, а про ніяку освіту і мови у ті часи не йшлося.
Звісно, що у різних регіонах України, пани по-різному ставилися до своїх кріпаків. Хтось цілком доброзичливо – за вислугу років міг дати вільну, відправити дітей кріпака навчатися. Але вистачало серед поміщиків і жорстоких.
Звісно, за законами того часу, кріпаків не можна було вбивати і калічити, як рабів. Але часто поміщики калічили і вбивали своїх кріпаків, а потім оголошували його в розшук, як утікача, щоб уникнути покарання.
Звісно не кожна людина витримувала таке важке життя. Селяни влаштовували бунти, заколоти, повстання проти панів; подавали скарги; створювали таємні товариства та секти; брали участь у рухах за соціальні реформи та скасування кріпосного права. Коли ніякі бунти не діяли люди наважувалися на втечу від панів на вільні землі. На жаль, ці втечі часто закінчувалися трагічно.
Михайло Коцюбинський у своїй повісті «Дорогою ціною» описав спробу втечі від пана двох закоханих. На щастя, тоді у нашій країні були цілі регіони, в яких не існувало кріпацтва. Автор розповідає, як двоє закоханих, наважилися втекти з рідного села, покинути близьких та рідних, щоб мати право бути разом, жити вільним життям. Але, як у багатьох творах української літератури, фінал цієї історії трагічний. Головна героїня Соломія загинула, а її чоловіка Остапа повернули до пана, де жорстоко покарали. Тут можна переглянути сюжет твору:
На щастя, цей темний період історії уже в далекому минулому. Кріпацтво було скасоване у 1861 році, але і після цього люди продовжували боротьбу за життя у демократичному світі.
Скасування панства супроводжувалася великою кількістю умов та нюансів на користь панів.
Маніфест про звільнення кріпаків встановлював украй невигідні для селян умови:
- Земля залишалася власністю поміщика, селянин міг її викупити на невигідних для себе умовах;
- за користування наділом землі селянин повинен був відпрацьовувати панщину або платити податок і від цього не можна було відмовитися впродовж 9 років після звільнення;
Статус селянина змінювався з кріпака на тимчасово зобов’язаного. І лише після викупу в поміщика свого наділу селянин ставав юридично вільним. У багатьох випадках це розтягувалося на десятиліття.
На щастя, ці часи лишилися в далекому минулому. Але ми маємо пам’ятати історію життя наших пращурів та цінувати ті права та свободи, якими користуємося сьогодні щодня.
*на правах реклами