Синдром Плюшкіна: кому загрожує і чим небезпечний?

Чому розвивається цей синдром і як з ним боротися, розповів психіатр Дніпропетровського обласного геріатричного пансіонату Ігор Шибко.

Якщо речі заважають жити

Хоча словосполучення «синдром Плюшкіна» звучить необразливо, насправді це вид нав’язливої поведінки і людині, що на нього страждає, потрібна допомога фахівця – психотерапевта або психіатра. У цього відхилення чимало медичних назв: патологічне накопичення, хординг (накопичення), силогоманія (збирання) , синдром месі (хаос, безлад). За всіма цими визначеннями криється проблема накопичення та зберігання численних непотрібних речей – здебільшого предметів домашнього вжитку.

Основна відмінність хордингу від підвищеної запасливості або звичайної неохайності полягає в тому, що речі, зібрані людиною з синдромом, поступово накопичуються у величезній кількості і зберігаються хаотично, заважаючи нормально користуватися житлом і ускладнюючи пересування по оселі. Реальна цінність речей при цьому значення не має.

 

 

Хто в групі ризику

Найчастіше на синдром Плюшкіна страждають літні люди, причому жінки схильні до накопичення більше за чоловіків. Основними факторами ризику вважаються психологічні травми і стреси, які стають каталізаторами змін у поведінці. Також відіграє роль тип особи (синдром Плюшкіна частіше розвивається у нерішучих і тривожних людей) і соціальна затребуваність людини (якщо немає роботи, сім’ї, хобі, то ця «порожнеча» може компенсуватися накопиченням речей).

Пусковими механізмами патології іноді стають тяжке дитинство (якщо людина виросла в малозабезпеченій сім’ї і не змогла позбутися страху бідності), сильна психологічна прив’язаність до старих речей, зловживання алкоголем. Винуватцем розвитку синдрому може стати і черепно-мозкова травма, енцефаліт або операція на головному мозку. Схильність до хордингу також може передаватися спадково.

Тривожні симптоми

Медики говорять про п’ять стадій розвитку синдрому Плюшкіна, кожна з яких проявляється по-різному.

На першому етапі в домі людини виникає невеликий безлад: непотрібні речі вже є, але вони не впадають у вічі й не заважають нормальному життю.

На другий і третій стадіях мотлох поступово заповнює житловий простір, обмежуючи свободу пересування.

На четвертому етапі кухнею, ванною і спальнею неможливо користуватися з точки зору сторонньої людини, часто виникають проблеми з водою, каналізацією та електрикою.

Остання стадія настає, коли житло буквально перетворюється на звалище і починає завдавати незручностей не лише самому господареві квартири, але й його сусідам, які страждають від тарганів, мишей, загрози пожежі або затоплення.

Крім непривабливих змін усередині оселі, з’являються зміни в зовнішності та поведінці самої людини. Вона стає неохайною, непривітною, уникає спілкування навіть з близькими.

Що робити?

Фахівці радять звертати увагу вже на перші «дзвіночки» синдрому: якщо у вас або ваших близьких виникають проблеми з прибиранням, розчищенням шаф і балконів, позбуванням зношеного одягу або зламаних меблів. Уже на цій стадії в ідеалі треба звернутися до психотерапевта. Може бути потрібна не одна консультація, а курс психотерапії та вживання антидепресантів.

До фахівця варто звернутися ще й тому, що хординг нерідко супроводжується іншими розладами психіки: депресією, підвищеною тривожністю, синдромом дефіциту уваги або нав’язливими думками, тому розв’язувати проблему слід комплексно.

Під час терапії для пацієнта дуже важливою є підтримка близьких, він не мусить почуватися самотнім і беззахисним. При цьому потрібно допомогти йому позбутися мотлоху, але зробити це слід тактовно, без докорів і глузувань, інакше людина замкнеться в собі й невдовзі принесе в дім іще більше сміття.

Ірина Лебединець