Віра та Василь: “Ми трохи гуляємо парком: погуляли, сходили до магазину, поїли, відпочили, та назад пішли. Отже ходимо парком на побачення. Вже 40 років ходимо! Взимку дружина – в’яже, я – читаю. Дружина ще багато в телефоні сидить, я за це її сварю, кажу: “Раніше телефонів не було, ніхто на побачення не запізнювався. А зараз телефони у кожного – і всі запізнюються! Влітку ми на дачу вибираємось: там річка поряд, ліс, у нас є городик, господарство з курочками, бджілки – дуже гарно! Головне, щоб було мирно, щоб сирен було менше, щоб ніхто не заважав нам відпочивати”.
Тетяна та Віталій: “Ми приїхали до Одеси з Нової Каховки. До війни у нас вільного часу було мало, ми працювали, а зараз – переселенці, тільки парком гуляємо і все. Тепер ми одне без одного нікуди. У чоловіка вдома хобі було – бджоли, але все залишилося в окупації. У молодості ми мріяли, що на пенсії нянькуватимемо онуків. Наша донька довго не мала дітей. Потім Бог дав нам онука, але почалася війна, і вони поїхали за кордон, тому зараз ми не разом – дивимося на нього тільки по відео”.
Раїса: “Я мало що встигаю, ось тільки з роботи йду. Колись я трохи в’язала. Якби був час, то й зараз узялася б в’язати, але часу не вистачає. Коли виходить, я із задоволенням дивлюся фільми. Про мандрівки на пенсії я не мріяла. Я свого часу майже весь світ об’їздила. Тож тепер нікуди не хочу їхати, можливо, тільки на Мальдіви – мене туди запрошували, але так і не вдалося там побувати”.
Світлана: “Я нещодавно переїхала до нової квартири й навожу там затишок: шию завіски, штори, декоративні подушечки. А зараз світло вимкнули, то я вийшла в парк погуляти: котиків погодувала, на качечок подивилася. Замолоду я мріяла, що на пенсії поїду за кордон, на якийсь курорт, на Куяльник чи ще кудись. Все життя я була в роботі, нікуди не їздила, а вийшла на пенсію – тепер уже нікуди не поїдеш”.
Раїса: “Я самотня, чоловіка поховала, сиджу вдома одна, кросворди розгадую та телевізор дивлюся. А ще щовечора гуляю із сусідкою, по дві години. Раніше я мріяла подорожувати, на пенсії кудись поїхати, але зараз за кордон взагалі не хочу. У мене чоловік був військовий, ми жили у Чехословаччині 5 років – нічого доброго за кордоном немає”.
Тетяна: “Я на пенсії не сумую. Я малюю картини олією, дуже люблю малювати квіти у вазах. Ще займаюся домашними справами, до церкви ходжу в суботу, неділю та у свята. У мене є приятелька, яка досі хворіє після ковіда, я з нею прогулююсь. Тепер, коли я на пенсії, я займаюся тим, що мені подобається: допомагаю нужденним, гуляю морем або парком, у мене є церква, яку я люблю”.
Агрипина: “У мене дуже мало вільного часу. Я працюю, у мене є дід, собака, їх теж треба доглядати. Колись я шила, а зараз уже й руки не ті, й очі не ті. Зараз, якщо й шию, то це якісь дрібниці, щось підшити собі, дітям. Ще люблю займатися землею, городом, у мене дача в Арцизі була. А взагалі-то я прожила важке життя – нас було 6 дітей у сім’ї, жили ми бідно, я весь час працювала, у 40 років залишилася вдовою, сама виховувала двох дітей. Тож мріяти про пенсію мені не було коли. Про подорожі я не думала, та й подорожі – це не моя історія, я тяжко дуже дорогу переношу, мене нудить”.
Триматися за життя! Як пенсіонери долають стрес через військові дії – відеоопитування
Приниження чи допомога? Як сьогодні виживають українські пенсіонери – відеоопитування
