Історія кохання: як генерал дружину шукав

Він чудовий сім’янин, який торік відзначив 50 років спільного життя з дружиною Валентиною.

Відразу вписалася в сімейний клан

Золоте весілля відсвяткували у колі рідних і близьких. «Тісне» сімейне коло в даному разі – це кілька десятків людей, поєднаних не лише кровними зв’язками, а й щирою душевною дружбою. Анатолій Федотович був сьомою дитиною у багатодітній родині – семеро братів та три сестри.

Валентина увійшла в сімейний клан 19-річним дівчиськом, але одразу підкорила всіх своєю жіночою мудрістю, добротою та чуйністю. А найдивовижніше – розглянути всі ці риси у майбутній дружині Анатолій примудрився буквально за місяць.

«Дайте вихідний, піду шукати дружину»

– Якось я вирішив покінчити з холостяцьким життям і знайти собі дружину, – згадує Анатолій Федотович. – Служив я тоді у прикордонних військах у казахстанському місті Панфілов і просто в будній день попросив у командира вихідний. Одягнувшись у цивільне, я подався за двома адресами – до місцевих педагогічного та медичного училищ, де були найгарніші дівчата. У педагогічному якраз готувалися до Першотравня, і на стадіоні студентки у шортиках та маєчках репетирували спортивні номери. Я посидів на трибунах, поспостерігав, але серце не тьохнуло. Пішов до медучилища. Там у однієї групи якраз скасували заняття, і дівчата мальовничою зграйкою юрмилися на ганку. Я підійшов, весь із себе модний, почав знайомитися, а потім – декламувати вірші. Зібралися слухачки. І раптом одна дівчина вийшла з будівлі, окинула мене байдужим поглядом і знову зникла в училищі. Мене це зачепило, і я сказав її однокурсницям: «Повернете гордійку – веду всіх до парку і частую морозивом». Подружки швидко умовили дівчину повернутися, і ми всією юрбою пішли гуляти. У парку ми з Валею познайомилися, і я випитав її адресу – вона жила зовсім поряд з місцем моєї служби.

Рішуче налаштований хлопець не став зволікати з першим побаченням – невдовзі запросив Валентину в кіно, зводив на танці. А потім Анатолія за тривогою викликали на кордон, і він забіг до Валі попрощатися у формі – так вона дізналася, що він військовик. Після тижневої відсутності повернувся і написав командиру заяву на відпустку – хотів відвідати свою родину у Петриківському районі. А потім зайшов до РАЦСу, взяв там бланк заяви і вирушив просто до Валі зі словами: «Згодна вийти за мене? Приходь завтра розписуватися – і полетимо до моїх батьків разом!»

Півстоліття разом

 

Наступного дня розписалися і ввечері зіграли весілля у будинку Валиних батьків – хоч і скромно, але як годиться: була і біла сукня, і фата, і весільний букет.

– Мої рідні теж прийняли та полюбили Валю з першого погляду, – розповідає Анатолій Федотович. – Що цікаво, мама дружини потай порадила доньці увійти до нашої хати першою – мовляв, є така прикмета. І ось, поки я обіймався з рідними, дивлюся – Валя вже прошмигнула до хати. А там якраз був мій молодший брат Федя, який у юності славився складним характером. З завмиранням серця йду за дружиною до батьківської хати і чую звідти звуки музики. Виявляється, Валентина та молодший брат не лише встигли познайомитися, але вже вчать один одного танцювати твіст.

Подружжю досі не віриться, що з моменту весілля минув уже 51-й рік. Напевно, півстоліття майнуло як одна щаслива мить, бо було прожите в любові, злагоді та невпинному піклуванні одне про одного. Причому не заважали ні часті переїзди, ні побутові складнощі, з якими доводиться стикатися сім’ям військовиків.

Анатолій Федотович і Валентина Євгенівна виховали двох дочок, успішних і в особистому житті, і у професії. Олена стала юристом, Ольга – стоматологом, кожна з них подарувала батькам по онуку та онуці, є вже й правнуки.

 

– Сім’я – найцінніше, що в мене є, – зізнається генерал. – З теплом та затишком рідного дому, який створила моя Валентина, любов’ю дітей та онуків, нашими сімейними традиціями ніколи не зрівняються жодні звання, посади й нагороди.

 Ірина Лебединець

Читайте також:

• Історія кохання: один день народження на двох
• Про що розповість столітній глечик?
• Людина-оркестр: 75 років з 85 – з музикою