Ключові тези:
- Вартість старих піаніно залежить не від віку, а від стану, бренду та збереженості оригінальних деталей.
- Навіть дорогі антикварні інструменти можуть роками не знаходити покупця через складність транспортування та обслуговування.
Нам часто надсилають листи зі запитаннями про старі піаніно та роялі. Тільки останнім часом у мене вже накопичилося десь п’ять таких листів. Люди пишуть приблизно однаково: «Стоїть старе піаніно від бабусі, німецьке, австрійське, дореволюційне — чи є в цьому якась цінність?» Іноді піаніно готові віддати просто за самовивіз. І то не кожен береться. І ще можете заплатити вантажникам, щоб вони його забрали кудись. У «мінусах», одним словом.
Вам буде цікаво: Ви можете сидіти на скарбі: експерт пояснив, які старі речі реально коштують грошей
Робочі німецькі інструменти кінця XIX – початку XX століття, особливо якщо вони у хорошому стані, можуть коштувати від 2 тисяч до 50 тисяч гривень.
А ось справді рідкісні, відреставровані інструменти відомих марок — «Bechstein», «Blüthner», «Steinway», «Ibach», «Schwechten» — йдуть значно дорожче: 90 тисяч гривень та вище.
Коли оцінювач приходить дивитися старе піаніно, він поводиться майже як автомеханік біля старого автомобіля – довго заглядає всередину, перевіряє механіку, деку, струни, молоточки, кілки (вірбелі), стан корпусу. Тому що за сто-двісті років в інструменті могли вже не раз поміняти начинки — поставити більш сучасні, дешевші деталі, а від старовинної речі залишилися лише гарний корпус та шильдик із гучним ім’ям.
Тому сподіватися, звичайно, треба, але передусім перевіряти, що саме у вас стоїть удома.
Ось чудовий приклад. На аукціоні продають «Фортепіано Циммермана 1887 року» — ручну роботу майстра Юліуса Генріха Циммермана, колекційний інструмент, дубовий корпус, срібні струни, без дефектів, без реставрацій, у відмінному стані. Просять за нього мільйон гривень. Звучить гарно, майже як спадок австрійського ерцгерцога. Але ставок – нуль. І це також реальність ринку.
Треба говорити чесно: у наш час перевозити такі громіздкі речі – окрема пригода. Росіяни б’ють шахедами по потягах теж. Вантажників знайти складно: по-перше, їх мало, по-друге, ті, хто є, коштують половину самого піаніно. Підіймання на поверх, перевезення, налаштування, можливий ремонт – все це перетворює покупку на серйозний головний біль. Багато хто просто не хоче зв’язуватися. Саме тому піаніно за мільйон може стояти без покупця роками.
А набагато частіше на аукціонах трапляється зовсім інша історія. Німецьке піаніно «SmidtWegener» кінця XIX – початку XX століття: червоне дерево, клавіші зі слонової кістки, ручне різьблення по корпусу. Сімейна історія прекрасна — прадід, професор Глухов, купив його для навчання музиці доньки, продавши заради цього свій золотий годинник. Гарно? Дуже. Але результат торгів — 2 тисячі гривень. І ось це якраз чесна ціна ринку. Не легенда про прадіда продається, а стан інструмента, витрати на перевезення і готовність нового власника займатися цією великою, важкою і примхливою річчю на ім’я – старе піаніно.
Читайте також:
