Занфіра Насібуліна опинилась в Одесі, бо чоловіку, металургу за фахом, потрібно було відпрацювати три роки після закінчення вишу. Тут мешкав рідний брат чоловіка, тому родина і поїхала у 1956 році до міста біля моря. Думали, на декілька років, а осіли назавжди.
Далі Занфіра протягом 27 років працювала вихователькою у дитячому садочку. Хоч одеський клімат з вітрами, дощами та високою вологістю повітря їй і не дуже підходив, заради чоловіка та своїх маленьких вихованців жінка поступово звикала до не зовсім зручних умов життя.
Звільнилась 1991 року, за вислугою років. Часи були важкі, тож працювала, як і більшість людей тоді, на ринку. Але, щоб збільшити пенсію за трудовим стажем, шукала можливості офіційного працевлаштування. У 2006 році спробувала піти працювати двірничкою. Гадала, що на рік, але вже працює двірничкою протягом 19 років.
Коли ми домовились із Занфірою про інтервʼю і я йшла на зустріч, побачила, як худенька, невисокого зросту жіночка у формі працівниці підприємства житлово-комунального господарства відводить з проїжджої частини дороги жінку з милицями.
– Це жіночка з дому, який я обслуговую, їй 92 роки, і вона інколи забуває, що біля будинку їздять машини, їздять доволі швидко і треба бути дуже обережною, – пояснила пані Занфіра.
Але не лише в цьому, як я зрозуміла далі, полягає її турботливе ставлення до людей. Досвід роботи педагогом понад чверть століття нікуди не подівся, а навіть стався в нагоді.
– Коли я працювала в дитячому садку, ніколи не гримала на дітей, не вважала за потрібне ставити когось в куток, – продовжує пані Занфіра. – Жаліла дітей і завжди ставилася до них по-доброму. Зараз бачу, що й дорослі люди потребують того самого.
– Ви маєте на увазі мешканців будинків, які ви обслуговуєте?
– Так, життя у людей зараз дуже важке. Хтось сміття з балкону кине, хтось біля дому сидів на лавці, а потім насмітив, залишив після себе пляшки, стаканчики, обгортки від печива. Після ремонтів багато сміття виносять і часто не доносять до сміттєвих контейнерів. Не вистачає людям правильного виховання і розуміння того, що хтось повинен буде за ними прибирати. Але я виходжу зранку і швидко все прибираю.
– Пані Занфіро, коли сніг випадає, хтось із мешканців будинків вам допомагає його прибирати? Люди ж не можуть не бачити, що ви – жінка поважного віку, вам вже 84 роки і допомога не завадила б?
– Ні, раніше було декілька людей, які брали лопати і допомагали. Зараз – ні. Можливо, знов-таки життєві проблеми даються взнаки. Чи те, що багато людей не є власниками. Вони орендують житло, отже і ставлення до прибудинкової території відповідне.
Зараз в європейських країнах, зокрема у Німеччині, мешканці будинків обговорюють з домоуправителями, що саме вони спроможні зробити навесні, щоб покращити стан прибудинкової території. От би і у нас запрацювали аналогічні ініціативи.
– Так, було б добре, якби мешканці будинків розуміли, що разом ми спроможні зробити більше, – каже пані Занфіра. – Під час війни треба гуртуватися, допомагати одне одному, тоді й відновляти місто вдасться швидше.
Зважаючи на мій життєвий досвід, можу порадити: ніколи не здаватися, не жити за принципом «мене це не стосується», не залишатися осторонь. Допомога мешканців нам, представникам житлово-комунального господарства, не була б зайвою. Вона дуже потрібна. Не випадково це багато років роблять за кордоном, де життя більш комфортне і спокійне за наше.
Читайте також:
В Україні у середу, 27 травня, очікується нестійка погода через проходження атмосферних фронтів. Синоптики попереджають…
Геомагнітна ситуація навколо Землі у середу, 27 травня 2026 року, залишатиметься відносно спокійною.
Президент України Володимир Зеленський допускає можливість завершення активної фази війни вже до листопада. Про це…
Чищення молодої картоплі часто забирає більше часу, ніж її приготування. На щастя, є простий спосіб…
Батькам часто здається, що всіх дітей вони виховували однаково. Але в дорослому віці брати й…
У Міграційній службі пояснили, як підтверджувати місце проживання після зміни адресних назв.