Ті, хто з перших днів вторгнення російських полчищ зі зброєю в руках став на захист рідної землі. Одним із них є 53-річний сержант морської піхоти Віктор на псевдо Дід.
Віктор і сьогодні по-доброму згадує своє відносно затишне робоче місце комірника в одному із торговельних центрів Одеси. Але за три дні після початку широкомасштабного російського вторгнення, нічого не сказавши ані дітям, ані дружині, замість роботи попрямував до місцевого центру комплектування та соціальної підтримки (військкомату). А вже наступного дня Віктора зарахували на посаду командира відділення саперного взводу групи інженерного забезпечення однієї з бригад морської піхоти.
З військовою спеціальністю йому дещо пощастило. Адже саме в інженерних військах Віктор проходив строкову службу ще у лавах радянської армії. Але чи доречно порівнювати службу в мирний час зі справжніми бойовими буднями?
Під час війни з російськими загарбниками Віктор розпочав службу на рідній Одещині. Тут на різних ділянках оборони разом зі своїми побратимами здійснював мінування прибережної зони з метою недопущення висадки ворожого десанту. Згодом він за спеціальністю впродовж місяця підвищував кваліфікацію на базі одного із навчальних центрів. А з вересня 2022-го морпіх-сапер досить тривалий час перебував на передовій, проробляючи для своїх побратимів проходи в мінних полях і знешкоджуючи мінно-вибухові загородження.
Білогірка, Давидів Брід, Авдіївка, Вугледар. Це не просто назви населених пунктів півдня та сходу України, а фронтові шляхи-дороги сапера Діда та його особистий тягар війни.
На цій жахливій війні часто-густо саперам доводиться працювати саме на відстані безпосереднього зіткнення з противником і більшість часу здійснювати розмінування буквально на «нашпигованій» мінами місцевості. Адже ворог щодо мінування місцевості використовує будь-які методи, грубо порушуючи всі закони та звичаї ведення війни.
– Розумієте, в чому справа? Крім мін стаціонарного встановлення, ворог також активно використовує спосіб дистанційного мінування пристроями, які не мають самоліквідатора. Тобто «засіюють» ними поля, скидаючи боєприпаси з літальних апаратів або за допомогою використання реактивної артилерії. Візуально їх розпізнати дуже непросто, а коли можуть здетонувати боєприпаси – достеменно невідомо. Все залежить від багатьох чинників, зокрема, від температури навколишнього середовища. Розмінувати вручну їх неможливо, шляхом підриву за допомогою спеціальної техніки – теж. Таку міну можна лише пересунути на інше місце, у такий спосіб розчищаючи прохід нашим піхотинцям, – розповів сержант Дід.
«Дідом» його назвали бойові друзі через те, що він з бородою, має поважний вік, онуків і є загартованою життєвим досвідом людиною.
За його словами, у справі сапера велику роль відіграє його інтуїція, витримка, уважність, терпеливість, моторика рук і, звісно, здатність швидко оцінювати ситуацію і ухвалювати єдине вірне рішення.
Десятки мінних загороджень за цей час подолав сержант морської піхоти Віктор, обороняючи та визволяючи Херсонщину й Донеччину. При цьому переважну більшість часу виявляти і знешкоджувати міни йому доводилося в умовах вогневого контакту з противником.
За словами морпіха, як правило, розмінування однієї ділянки місцевості триває від двох до п’яти годин. Як кажуть, саперам майже завжди доводиться працювати «обличчям в землю». І працюють вони інтенсивно, витримуючи велике фізичне й психологічне навантаження. Траплялося й таке, що, прокладаючи шлях нашим розвідникам, Віктору та його бойовим побратимам, не рахуючи розтяжок, з ранку до вечора вдавалося знешкодити понад сімдесят протитанкових і протипіхотних мін.
Ось такий бойовий шлях мінними полями війни вже пройшов 53-річний командир відділення саперного взводу сержант Віктор з позивним Дід. Але роки даються взнаки. Торік у нього стався інсульт, а півроку тому його за станом здоров’я перевели до нового місця служби на посаду інструктора роти однієї з частин забезпечення.
– Що буде далі? Подивимося. Але доки є сили, продовжуватиму служити і захищати свою країну, свій дім і своїх дітей та онуків від російських загарбників, – підсумував сержант Віктор.
На знімку – сапер сержант Віктор зі своїм онуком, народженим вже після початку широкомасштабного російського вторгнення. Внука назвали на честь дідуся – Віктором.
В’ячеслав Дмитрієв
Фото з власного архіву Віктора
Брак сонячного світла – не вирок для саду, а можливість поглянути на ландшафт під іншим…
Більшість господинь додає в картопляне тісто яйця, щоб деруни вийшли легкими та хрусткими. Досвідчені кулінари…
Поки хтось відкладає життя «на потім», Олександра Іванівна з Донецької області доводить – втілення мрії…
Проблема залежностей є серйозним викликом для багатьох людей і їхніх родин. Коли виникає потреба у…
В Україні діє механізм, через який реальний розмір пенсії суттєво падає протягом перших трьох років…
Матері та рідні захисників на завжди знають про свої пільги. Розповідаємо, на які саме знижки…