Відсутність зброї та робота “на испуг”: події 1941-го повторилися через 81 рік

Мао Цзедуну — китайському лідеру 1950-60-х років — приписують фразу «У кожного покоління має бути своя війна». Ця, яка повномасштабно розпочалася 24 лютого 2022 року, тепер вже назавжди НАША. Але вона, мені здається, тісними узами пов’язана з тією, що розгорілася 22 червня 1941 року.

Про вірус величі та побєдобєсія

Нині ці зомбовані нацисти, які змінили прапор з павуковою свастикою на триколор, кричать нам: наші діди воювали. Начебто мільйони українців разом з росіянами (і далеко не лише з ними) не вискакували з окопів в атаку, не горіли разом у танках і кабінах літаків, не будували разом переправи через Віслу, не тонули разом під час форсування Дніпра та Одера. А зараз російські гебельси смертельно отруїли цілий народ вірусом величі та побєдобєсія. І тепер наші міста варварськи обстрілюють онуки і правнуки тих, хто вісім десятиліть тому кров’ю заслужив право здобути в нагороду бойові медалі «За оборону Києва» або «За оборону Одеси». Ну і нехай буде так, за нами не заіржавіє: як довелося тим нацистам розрахуватися за 22 червня, так і ці сповна розрахуються за 24 лютого.

Як нацистів брали «на переляк»

А 22 червня не пам’ятати не можна. Та й пам’ятники у вигляді військової техніки того часу у нас — по всій країні. В моєму рідному Херсоні, наприклад, і «тридцятьчетвірка», і гаубиця, і вантажівка-півторашка. Але чому аналогів немає, то це встановленому на п’єдестал на одеській Молдаванці танку «НП». Це суто одеський винахід – «На переляк».

Чого гріха таїти, країна наша колишня до війни тоді підійшла непідготовленою, і коли нацисти вже дісталися Одеси, на тутешній машинобудівний завод загнали майже 60 звичайних гусеничних тракторів. Обшили їх залізними листами, башточки якісь спорудили для двох кулеметів. Якщо ставили невелику гармату, то фальш-ствол їй нарощували такий здоровенний, що аж лячно було. Сирена, прожектор – і нічна атака на румунські траншеї. Працювало це на переляк, допомагало.

Куди поділася наша зброя?

Якщо вже ми пов’язали ці дві дати — 22 червня і 24 лютого, і відзначили ніяку підготовку до тієї війни, то слід, звичайно ж, спробувати проаналізувати підготовку України до цієї НАШОЇ війни. Поміркую на цю тему, ґрунтуючись на власному журналістському досвіді. Ключове підприємство – «Укроборонпром» (УОП) — з грудня 2020 року очолював якийсь Юрій Гусєв. А до цього, з літа 2019 року, він керував Херсонською облдержадміністрацією, і в той період я, херсонський журналіст, шеф-редактор регіональної газети, не раз писав про Гусєва як про прожектера. Гадаю, достатньо лише одного прикладу: у ХОДА він створив Управління щастя зі штатом в одинадцять осіб з абсолютно нескромною зарплатою, завданням яких було обмірковування, чим би ощасливити херсонців. Про те, що він так само керував «Укроборонпромом», можна зробити висновок з публікацій після того, як його нарешті звідти «пішли» — наприклад, на сайті «Економічна правда» («Коні на переправі»). Це і роздутий на 20% штат і 450 мільйонів гривень на утримання концерну (без урахування виробництва). Це і чудовий український танк «Оплот», який виявився, як кіношний ховрах (він є, але його не видно), і патронний завод, що так і не народився, і не розкручені протитанкова «Стугна», і далекобійна ракета «Сапсан».

А ще я брав інтерв’ю у тоді вже екс-міністра оборони Анатолія Гриценка. Зрозуміло, прозвучало питання про звинувачення у масовому розпродажі його міністерством зброї. Запис розмови залишився у моєму редакційному комп’ютері, який вкрали рашисти. Що ж, процитую з сайту «Лівий берег» («Звинувачення у розпродажі української армії: Гриценко розставив крапки над «і»): «Хто не знає, хай шанує українське законодавство: не лише в період, коли я був міністром, а ще з часів Марчука, Кузьмука або Шкідченка Міноборони нічого не продає. Тільки міністр економіки і фірми-спецекспортери, задіяні у продажу озброєнь». Про що мова? Йдеться про безліч бойових гелікоптерів і літаків, про десятки авіадвигунів, сотні справних танків і бронетранспортерів, десятки тисяч одиниць ракетно-артилерійського озброєння. І навіть комплекси С-300 кудись «пульнули». І вся ця торгівля активно точилася з 1991 року.

Хто винен і що робити?

Традиційне питання «Хто винен?» в тому, що Україні довелося «витягувати» на рацпропозиціях, порівняно з якими танк «НП» – це дитячий белькіт, і досі висить у повітрі. І ще – «Що робити?» Ну, з окупантами зрозуміло. А що з «п’ятою колоною», яка підірвала нашу обороноздатність, у якій зараз «Іван киває на Петра, а Петро на Івана»? Розберемося. Обов’язково. Після Дня Перемоги. А Перемозі бути. Наближаймо її, кожен у міру своїх сил.

Валерій Боянжу, Херсон-Одеса

Фото автора