Тепер у його об’єктиві – не будови століття і передовики виробництва, а онуки, дача і кохана дружина Наталія Іванівна.
Дитяча мрія здійснилася
Стати фотографом Вітя захотів ще у школі. Нехай не професіоналом, а хоча б любителем, щоб мати змогу фотографувати яскраві миті життя.
– Після четвертого класу мама подарувала мені фотоапарат «Любитель», – розповідає Віктор Грабовський. – Я сам вибрав подарунок – не велосипед або самокат, а саме фотоапарат. Почав знімати однокласників, друзів. Захопився. Виявилося, що на все життя.
Але одна річ – дитяче захоплення, а інша – посада штатного фотокора у престижному ЗМІ. Після школи Віктор чотири роки служив на флоті, потім тринадцять років працював на заводі «Металоштамп» слюсарем-збирачем і лише після цього нарешті йому вдалося влаштуватися на бажану творчу роботу – фотокором «Дніпра Вечірнього».
Справжній майстер
Можна лише уявити, з яким ентузіазмом Віктор поринув у нову роботу. Він швидко освоював секрети професійної майстерності.
– Справжній майстер фотографії той, хто не лише вміє привернути до себе об’єкт зйомки, а й взагалі здатний керувати простором, – без хибної скромності говорить Віктор Вікторович. – Так, щоб у тебе в кадрі шелестіли трави і гуділи джмелі, щоб усміхалися не лише люди, а й саме небо.
У новій професії нашому героєві подобалося буквально все – і неймовірно широке коло спілкування, і поважне ставлення оточуючих, і можливість потрапляти на «закриті» заходи й «зіркові» тусовки, особисто зустрічаючись з легендами естради, кіно і спорту.
Про пильних читачів і незадоволених героїв
Але, зрозуміло, траплялися і промахи. Прискіпливі читачі із задоволенням викривали газету і фотокорів у «спотворенні фактів».
– Наприклад, коли в газетній шпальті з’являлася «дірка», туди ставили випадкове фото міста, – згадує фотограф. – І якось на останню сторінку потрапив мій старий знімок місцевого житлового масиву «Сонячний» – помітні чотири висотки на лівому березі Дніпра. Але пильні городяни помітили відсутність будівель, що з’явилися за останні 2-3 роки. І не просто помітили, а й доповіли у міськком партії. А з партією на той час жарти були лихі.
А одного разу Віктору треба було зняти передову трудівницю лакофарбового заводу. Домовився, приїхав, а вона після нічної зміни фотографуватися не захотіла – мовляв, погано виглядаю. Фотокор запропонував поставити її фото з архіву: знайшли – дали в газету. А героїня на міськкомі поскаржилася: «Вечірка» старі фотографії мої друкує: косинка на мені не та!»
Еротика в радянській газеті
Ще одна «скандальна» історія пов’язана з фотографіями в стилі «ню», які завдяки ініціативі та сміливості Віктора Грабовського наприкінці 1980-х з’явилися на сторінках друкованого органу міськкому КПРС.
– Хотілося проявити себе, зробити щось оригінальне, – згадує фотокор «Вечірки». – Зробив кілька досить відвертих знімків, показав відповідальному секретареві газети, а він говорить: “А що, надрукуємо! Трохи сексу газеті не завадить». Моделями були знайомі дівчата – для цнотливості додавав у кадр то тінь на силуеті, то букет ромашок, що прикриває пікантні моменти. Ну а партпрацівники на фото в газеті відреагували неоднозначно: адже Союз тоді ще не розпався, а в ньому, як відомо, сексу не було. Пригадую, на партійному пленумі хтось обурився: «Вечірка» друкує порнографію»! Але, на щастя, знавці йому довели, що це еротичне фото з естетичною цінністю.
Разом з дружиною понад півстоліття
Звичайно, для фотографа важливо вибрати супутницю життя, яка твої інтереси поділяє або хоча б не заважає. І Віктору з дружиною в усьому пощастило, причому зустрів він свою долю не в заморських краях, а в рідній Шляхівці – колись приміському селищі, а нині повноцінному мікрорайоні Дніпра.
– Все вийшло як у пісні – ми жили по сусідству, зустрічались просто так, – усміхається Наталія Грабовська. – 1957-го мої батьки купили тут будиночок, і ми познайомилися. І вже 55 років я з чоловіком по-справжньому щаслива (торік ми відзначили смарагдове весілля).
Він – життєлюб, яких мало, все робить із задоволенням і з усмішкою. Як такого не любити? А його пристрасть до фотографії я хоч стовідсотково не поділяю, але дуже поважаю. Розумію, що фото – його хобі, його життя і ще одне кохання, яке допомагає йому зберігати оптимізм у наш божевільний час. До речі, Вітя заразив своїм захопленням і нашу дочку Вікторію, яка також пішла в журналістику і навіть у чомусь переросла батька і тепер дає йому поради.
***
– Звичайно, життя, як і фотографії, зараз кардинально змінилося, – визнає Віктор Грабовський. – Професія газетного фотокора давно не затребувана – сьогодні кожен сам собі фотограф. Але я все одно вважаю себе літописцем Дніпра, часто публікую свої архівні фото в соцмережах і маю багато однодумців, згодних з тим, що краса старих чорно-білих фотографій, як і раніше, зачаровує.
Ірина Кадченко
