Його п’єси вже кілька десятків років не сходять зі сцени театрів, а ліричні вірші досі вважають народними піснями.
7 фактів із життя Михайла Старицького
- Михайло Старицький народився у селі Кліщинці Полтавської губернії (тепер Черкаська область), у дворянській родині. У 13 років він залишився сиротою і його виховував двоюрідний дядько за материнською лінією Віталій Лисенко, батько майбутнього композитора Миколи Лисенка.
- У 18 років Михайло Старицький вступив до Харківського університету, а коли родина переїхала до Києва, перевівся на фізико-математичний факультет Київського університету. Там він увійшов до складу Київської громади, яку поєднувала любов до української культури.
- Якось у батьківському маєтку він закохався у селянку Степаниду, але дівчина була заручена. Кохання надихнуло Старицького написати ліричний вірш «Ніч яка місячна»*. Пізніше драматург одружився з юною Софією Лисенко. Молодят вінчав священик із сусіднього села, додавши два роки Софії та рік Михайлу.
- Під час перепоховання праху Тараса Шевченка студенти Михайло Старицький, Михайло Драгоманов, Петро Косач, Фадей Рильський, Микола Лисенко впряглися у жалобний віз і доставили його до церкви Різдва на Подолі.
- 1872 року відбулася перша вистава українського музичного театру в Києві – «Чорноморці», автором якої був Микола Лисенко, а постановником опери – Михайло Старицький.
- Старицький переробив комедію Нечуй-Левицького «На Кожум’яках», яка здобула назву «За двома зайцями». Після прем’єри комедія вже не сходила зі сцени, а класичною стала редакція Старицького. До речі, п’єса мала ще одну назву – «Панська губа, та зубів нема».
- Помер Михайло Старицький від серцевого нападу у квітні 1904 року і був похований на Байковому цвинтарі. На його могилі було встановлено простий залізний хрест, на якому була жовто-блакитна табличка з написом: «Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя».
Найвідоміші цитати з фільму «За двома зайцями»
- «Бруки как труба стоять. Не так постав – и шо? Физиономии вже й нема».
- «У меня унутри завелся к вам такой стремительный карамболь!».
- «Если человек ученый, то ему уже свет переворачивается вверх ногами. Пардон, вверх дыбом».
- «Я встретила тетку Секлету, так вона просила передать вам, Проня Прокоповна, шо ви – падлюка».
- «Барышня уже лягли и просять!».
- «Не говорите мне про любов, то ж шкандаль».
- «Что вы про это допытываетесь? Мене конфузно. Я же барышня!».
- «Ноги человеку, видите, для того и даны, чтоб бить ими землю, потому они и растут не из головы».
- «Дайте мне его хоч за горло подержать!».
*Ніч яка місячна
Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай,
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною –
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелеться в полі туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Ген на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Небо незміряне всипано зорями, –
Що то за Божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.
Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло – ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар.
Ти не лякайся, що можуть підслухати
Тиху розмову твою,
Нічка поклала всіх, соном окутала,
Ані шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх.
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання за гріх?
Михайло Старицький, 1870 р.
Читайте також: Відомі люди на монетах: чому оперного співака Бориса Гмирю називали Борисом Великим.
