З Леонідом Станіславським ми познайомилися на 14-му Міжнародному одеському кінофестивалі, який проходив цього року в Чернівцях. Приїхав сюди 99-річний харків’янин завдяки фільму «Сивочолі гравці», в якому він знімався.
Крім того, під час фестивалю Леонід дав майстер-клас гри в теніс.
Після сету він розказав про свій спосіб життя, мрії та допомогу ЗСУ.
Пристрасть до мандрів не відпускає і досі
Леонід Станіславський почав грати в теніс у 1954 році. Але він ніколи не хотів бути професійним спортсменом. Він був інженером, працював на радянських підприємствах і все життя прожив у Харкові. До 90-х років він ніколи не виїздив за кордон – не випускали, але мав можливість мандрувати Радянським Союзом. Потім дружина важко захворіла, і він понад десять років доглядав за нею, але знаходив час і на улюблене хобі. Зараз Леонід намагається наздогнати свою пристрасть до мандрів і навіть у віці 99 років і 5 місяців він приїхав на прем’єру фільму «Сивочолі гравці», де був головним героєм. Також під час нашої розмови чоловік із захопленням розповідає, як обіймав коалу, підіймався на хмарочос і гуляв кварталом Червоних ліхтарів в Амстердамі.
Про кіно і великий теніс
Фільм «Сивочолі гравці» зняв британський режисер Ден Лобб. Колись він і сам був тенісистом, але через травму вимушений був залишити великий спорт і стати телекоментатором Уімблдона. Задумавши документальний проект про гравців категорії «75 плюс» він дізнався про українця і з того часу триває їхня дружба. Зйомки фільму розпочалися ще до повномасштабного вторгнення, але і зараз Ден активно допомагає своєму герою – збирає гроші на поїздки на чемпіонати, підтримує Леоніда. Так, він допоміг оформити ініціативу найстарішого гравця – і у чемпіонаті світу серед тенісистів похилого віку з’явилася категорія «Гравці 90 плюс». До цього спортсмену доводилося грати з 80-річними «молодиками», яких йому було вже важко обійти.
«Я мрію повернутися до Харкова»
– Я про повернення до Харкова мрію. Але у Харкові дуже важко зараз. Війна. Його бомбардують увесь час. Бомба впала десь біля моєї квартири, – розповідає Леонід Станіславський.
Зараз він живе в Литві. Друзі допомогли йому оселитися в будинку для людей похилого віку, де він має можливість грати у теніс. Але одна біда: немає партнерів. Минулого року Леонід поїхав до Австралії, щоб взяти участь у благодійному матчі. Матч відбувся на найбільшій арені в Австралії. Там спортсмен грав з найвідомішими тенісистами світу: Рафаелем Надалем, Мартой Костюк, Олександром Звєрєвим. Було зібрано 500 тисяч доларів. Всі ці гроші пішли для ЗСУ. Спортсмен впевнений, що це пришвидшить його повернення додому.
День народження відзначає кожного місяця
– Я почуваюся дуже добре. Ну, відповідно до віку. 22 серпня мені виповнилося дев’яносто дев’ять років і п’ять місяців. З цього року, враховуючи свій вік, я відзначаю свій день народження не раз на рік, а кожного місяця, – посміхається Леонід.
Зараз в нього є програма мінімум – дожити до ста років і відвідати країни, в яких мріє побувати: Францію, Італію, Іспанію, Швейцарію і Монако, не кажучи вже про далекі острови. Саме для реалізації цих планів йому потрібні гроші, адже української пенсії та допомоги від Литви йому на таке активне життя не вистачить.
– Я говорю, дайте мені агента, який би на мені теж заробляв, а я заробив би щось на рекламі. Усі тенісисти 80 відсотків своїх статків заробляють на рекламі. А я чомусь не можу. Говорять, тому що любитель, а не професіонал. Звісно, в мене є спонсори, але я хочу бути незалежним.
Юлія Сущенко. Фото авторки
