19 березня поетесі Ліні Костенко виповнюється 93 роки. Ліна Василівна пережила Голодомор, Другу світову війну, сталінські репресії. Вона відкрито виступала проти комуністів, брехні та цинізму влади, неодноразово була в зоні АТО, зустрічаючись з нашими воїнами. Сьогодні вона, так само, як і всі ми, переживає російську агресію і робить свій внесок у визволення України – живими віршами і вірою у перемогу.
«Я обрала долю собі сама»
В одному зі своїх віршів Ліна Костенко написала, що свою долю обрала сама. У її житті було багато чого – боротьба проти влади та виключення з літературного процесу, високі нагороди та міжнародне визнання. Донька «ворога народу», засудженого на десять років таборів, вона займалася у поетичній студії, якою керував Андрій Малишко, потім закінчила педагогічний та московський літературний інститути. А після того, як було видано перші збірки її віршів, ім’я Ліни Костенко стали ставити в один ряд з іменами відомих українських поетів. Крім того, Костенко успішно пробувала себе у ролі сценариста – за її сценарієм збиралися знімати фільм про будівництво дороги у Карпатах.
Молода українська поетеса належала до покоління поетів-шістдесятників, входила до Клубу творчої молоді, де ставили вистави за п’єсами «небажаних» Миколи Куліша та Бертольда Брехта, проводили вечори пам’яті Леся Курбаса і поетичні акції біля пам’ятника Шевченку. Це дуже не подобалося чинній владі, і 1963 року розпочалася відкрита боротьба проти покоління шістдесятників.
Незалежна бунтарка
Костенко почали критикувати за «аполітичність», її книжки перестали друкувати, а сценарій виключили із планів кіностудії. Твори української поетеси друкували в чеських журналах і польських газетах, а в рідній країні їх можна було знайти лише у «самвидаві». Але Костенко не здавалася. Вона займалася громадською діяльністю, підписувала протести проти арештів представників української інтелігенції, відкрито виступала на підтримку дисидентів.
Якось на одному з таких судилищ, вже після винесення вироку, вона кинула засудженим квіти. Букет «компетентні органи» заарештували, а Костенко довго допитували. Ну, а після того, як поетеса виступила на захист В’ячеслава Чорновола, її остаточно перестали друкувати і внесли до «чорного списку». Костенко довгий час писала, як то кажуть, «у стіл», а друкувати її почали знову лише 1977 року.
«Політичної біжутерії не ношу!»
Ще у 1980-х роках поетеса стала лауреаткою Шевченківської премії та премії Антоновичів. Пізніше їй було присвоєно звання почесного професора Києво-Могилянської академії та почесного доктора Львівського та Чернівецького університетів.
У березні 2005 року Ліна Костенко мала отримати звання «Герой України», проте вона відмовилася від нього і з притаманною їй прямотою заявила: «Політичної біжутерії не ношу!».
У липні 2022 року поетесу було нагороджено найвищою нагородою Франції – Орденом Почесного легіону, який присвятила українським воїнам. Наразі Ліна Костенко входить до списку найвідоміших жінок України.
Про війну, Україну та українців
Цитати і рядки віршів Ліни Костенко змушують замислитися над вічними темами. Особливо вони актуальні зараз, коли у нашій країні триває повномасштабна війна.
«Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те»
***
«А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».
***
«Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих націй мислять категоріями свободи».
***
«За будь-яку владу час від часу буває соромно. А от за Україну соромно вже не буде, і моє місце серед цих людей».
***
«І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!»
***
«Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі».
О россии и путине
«У кожної нації свої хвороби. У росії – невиліковна».
***
«Це ж треба мати сатанинський намір,
аїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!»
***
«І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви».
Крила
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Уривок з поемы «Чайка на крижині», 1958 рік.
