Нове море зла та страждань через дев’яносто років після страшного геноциду – Голодомору
Папа Франческо. Лист до українського народу через дев’ять місяців після початку війни
Дорогі українські брати та сестри! На вашій землі вже дев’ять місяців як розв’язане абсурдне божевілля війни. У вашому небі безперестанку лунає зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. На ваші міста падають бомби, а дощі ракет призводять до смерті, руйнування та болю, голоду, спраги та холоду. По ваших вулицях багатьом довелося тікати, залишивши свої будинки та близьких.
Поруч із вашими великими річками щодня течуть річки крові та сліз.
Я хотів би поєднати свої сльози з твоїми і сказати тобі, що немає дня, коли б я не був поряд з тобою і не носив тебе в серці та молитвах. Твій біль – мій біль.
На хресті Ісуса сьогодні я бачу вас, які страждають від терору, дозволеного цією агресією. Так, хрест, що мучив Господа, живе в тортурах, виявлених на тілах загиблих, у братських могилах, знайдених у різних містах, у цих і в багатьох інших кривавих образах, що увійшли в наші душі, що здіймають крик: Чому? Як люди можуть так ставитись до інших людей? Багато трагічних історії, про які я дізнався, спливають у моїй пам’яті. Насамперед про малюків: скільки дітей убито, поранено чи осиротіло, відірвано від матерів!
Я плачу з вами за кожною маленькою дитиною, яка через цю війну втратила життя, як Кіра в Одесі, як Ліза у Вінниці, і як сотні інших дітей: у кожній із них переможено все людство. Зараз вони в утробі Бога, вони бачать ваші проблеми і моляться, щоб вони закінчились.
Але як нам не хвилюватись за них і всіх тих, молодих та старих, кого депортували?
Біль українських матерів незліченний.
Тоді я думаю про вас, молоді люди, які, щоб мужньо захистити свою батьківщину, мали взяти до рук зброю, а не мрії, які ви мали про майбутнє.
Я думаю про вас, дружини, які втратили своїх чоловіків і, кусаючи губи, продовжуєте мовчки, з гідністю та рішучістю жертвувати всіма своїми дітьми.
Вам, дорослі, які всіляко намагаються захистити своїх близьких.
Вам, старійшини, замість мирного заходу, кинутих у темну ніч війни.
Вам, жінки, які зазнали насильства і які носять тяжкі тягарі у своїх серцях.
Всім вам, пораненим тілом та душею. Я думаю про вас і знаходжуся поряд з вами з любов’ю та захопленням через те, як ви долаєте такі тяжкі випробування.
І я думаю про вас, волонтери, щодня витрачаєте на людей. Вам, Пастирі святого Божого народу, які, часто ризикуючи своєю безпекою, залишалися поруч із людьми, забираючи Божу втіху і солідарність братів, творчо перетворюючи спільноти та монастирі в житло, де ви можете запропонувати гостинність, допомогу та харчування для тих, хто опинився у важких умовах.
Знову ж таки, я думаю про біженців і внутрішньо переміщених осіб, які опинилися далеко від своїх будинків, багато з яких було зруйновано.
Думаю про владу, за яку я молюся: вона зобов’язана керувати країною в трагічні часи та приймати далекоглядні рішення для миру та розвитку економіки при знищенні багатьох життєво важливих інфраструктур як у місті, так і в селі.
Дорогі брати і сестри, у всьому цьому морі зла та болю – через дев’яносто років після жахливого геноциду – Голодомору – я в захваті від вашого доброго духу.
Незважаючи на величезну трагедію, яку він переживає, український народ ніколи не падав духом і не був кинутий напризволяще. Світ визнав сміливий і сильний народ, народ, який страждає і молиться, плаче і бореться, чинить опір і сподівається: це благородний і мученицький народ.
Я продовжую бути поруч із вами серцем і молитвами, гуманітарною турботою, щоб ви відчували супровід, щоб ви не звикли до війни, щоб ви не залишилися на самоті сьогодні і особливо завтра, коли, можливо, буде спокуса забути свої страждання.
У ці місяці, коли суворість клімату робить те, що ви переживаєте, ще більш трагічним, я хотів би, щоб любов Церкви, сила молитви, добро, яке посилають вам брати і сестри на всіх широтах, стали лагідним дотиком на ваших обличчях. Через кілька тижнів буде Різдво і стогін страждань відчуватиметься ще більше. Але я хотів би повернутися з вами до Віфлеєму, до випробування, з яким довелося зіткнутися Святій Сімействі тієї ночі, яка здавалася тільки холодною і темною.
Натомість прийшло світло: не від людей, а від Бога; не з землі, а з неба. Його і наша Мати, Богородиця, береже вас. Її Непорочному Серцю підношу твої страждання та твої сльози. Їй, яка, як писав великий син землі твоєї, «ввела Бога в наш світ», не втомимося просити про бажаний дар миру, у впевненості, що «немає нічого неможливого для Бога» (Лк. 1:37).
Нехай він виконає справедливі очікування ваших сердець, зцілить ваші рани і дасть вам втіху.
Я з вами, молюся за вас і прошу вас молитися за мене. Нехай благословить вас Господь і нехай береже вас Богородиця.
Рим, Сан-Джованні-ін-Латерано, 24 листопада 2022 року
«Російські атаки на звільнене місто Херсон»
У той час як ситуація із постачанням енергоносіїв залишається критичною по всій Україні. Російські збройні сили, відступаючи вздовж східного берега Дніпра, неодноразово обстрілюють місто Херсон, що звільнилося. У південноукраїнському місті після обстрілів було 7 загиблих та 21 поранений: навіть президент Володимир Зеленський підтвердив критичність ситуації, зазначивши, що «Майже щогодини я отримую новини про напади окупантів на Херсон та інші населені пункти». Російські обстріли також зосереджені у районі Запоріжжя, де вночі ракета потрапила до лікарні.
Підготував Сергій Чернявський
