Аркадій Борисович Савінський зробив цей вибір цілком свідомо. Напевно, чоловік по-іншому вчинити не міг. Він дуже переймається майбутнім нашої країни після розбійного широкомасштабного нападу Росії.
– Чи здивувалися мої колеги рішенню, яке я прийняв? Було таке – зненацька для них це сталося. Я навіть дружині та дітям до останнього нічого не розповідав. Я вже людина у віці, досвідчена, розміняла шостий десяток. Здатний приймати осмислене рішення та постояти за себе, – поділився своїми думками Аркадій Борисович.
Наразі він лейтенант медслужби і обіймає посаду начальника медичної служби однієї з частин ВМС ЗС України. Разом з іншими відмобілізованими побратимами він опановує вміння та навички з вогневої, інженерної, тактичної, психологічної підготовки, тактичної медицини і готується до виконання своїх функціональних обов’язків безпосередньо в бойових умовах.
Безперечно, те, що до армії йдуть лікарі-травматологи – це великий плюс. Адже в Україні триває кровопролитна, безглузда та нещадна війна, а війна завжди пов’язана з пораненням як рук та ніг, так і інших важливих людських органів.
За свою багаторічну лікарську практику лейтенант медслужби провів тисячі операцій. Траплялося іноді й таке, що за добу йому доводилося лікувати та одночасно консультувати близько 100 пацієнтів.
– З 24 лютого цей потік травмованих пацієнтів у Чорноморську скоротився майже вдвічі. Багато хто через війну виїхав з міста до інших більш безпечних населених пунктів України та за кордон. Багато хто пішов зі зброєю в руках захищати Україну! Отже, мої колеги впораються у лікарні і без мене. Вони – люди досвідчені. А я вважаю, що моє місце у армії. Ось звільнимо нашу країну, відсвяткуємо Перемогу – тоді й повернуся до свого робочого кабінету та до операційного столу, – каже лейтенант медслужби Савінський.
Ще на початку широкомасштабного російського вторгнення він одним із перших забив на сполох з приводу занедбаного стану побудованого ще в радянські роки бомбосховища Чорноморська. За його словами, за 40 років існування цієї захисної споруди ніхто там нічого не робив, а лише звозили сміття. Аркадій Борисович буквально за добу зібрав людей, і вони разом навели лад у приміщеннях, помили, очистили їх від бруду, підключили електрику. І зараз притулок місткістю приблизно на тисячу людей відповідає необхідним умовам безпеки.
До речі, сам лікар-травматолог не тільки став ініціатором робіт із відновлення бомбосховища, а й витратив на цю необхідну справу чималу суму власних коштів. Така вона людина – турбується за людей, за їхнє здоров’я та безпеку. Це і від характеру, і від професії – і до інших небайдужий, і лікар.
Аркадій Савінський не може довго сидіти без діла. Відпочинок – це не про нього. Щоденний розпорядок дня лікаря-травматолога у цивільному житті – це о п’ятій ранку підйом, праця – лікування людей і десь опівночі – відбій. Як він сам, усміхаючись, каже: «Той, хто звик працювати в режимі 24/7. Тобто цілодобовий режим у армії – це для мене».
Ні, нічого особливого, щоб було йому не під силу, він у армії не побачив. Добре усвідомлював, що таке важка армійська праця. Та й на військові збори з метою удосконалення військово-облікової спеціальності свого часу двічі тривалістю чотири місяці залучався. Тому у військово-медичній справі він не новачок.
З колегами-лікарями
А ще, як і всі побратими, він навчається: кидає гранати, веде вогонь по умовному супротивнику зі стрілецької зброї, лягає під танк, з автоматом швидко стрибає на бронетехніку. А також підказує, вчить, роз’яснює, дає поради медсестричкам, як допомагати пораненим бійцям у бойових умовах та діяти у тій чи іншій складній ситуації.
– Ми всі в армії робимо одну велику справу – і вдень, і вночі наполегливо працюємо на Перемогу над російським агресором. Тішить те, що всі чоловіки та жінки роблять це з великим натхненням. Усі мріють жити у вільній, демократичній країні. Зараз пишеться нова сторінка історії України, в якій, на мою та моїх бойових побратимів переконання, права кожного громадянина поважатимуть, а влада прислухатиметься до пересічних українців, – висловив свої думки Аркадій Савінський.
Разом із сином – студентом медичного університету
Він уже відслужив кілька місяців, але ще не втомився. Але, як і всі українці, лікар-травматолог мріє, щоб якнайшвидше закінчилася ця жахлива війна. І тоді чоловік із почуттям виконаного обов’язку повернеться додому, обійме свою дружину та трьох дорослих синів і знову стане за операційний стіл у своїй лікарні.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, як Дмитро Дозірчій захистив Антонівський міст.
В’ячеслав Діордієв.
Фото із сімейного архіву Аркадія Савінського
