Були такі воїни і в Україні. Їх називали козаками-характерниками.
14 жовтня – День захисників і захисниць України, День Українського козацтва та Покрова Пресвятої Богородиці.
Характерників готували з дитинства
Історики вважають, що коріння характерництва потрібно шукати в далекій давнині. Ще воїн князя Ігоря на ім’я Дубежич вирушив у подорож по Азії, звідки привіз дивовижні знання та вміння. Однак після введення християнства ці знання стали вважатися богопротивними, тому охочих опанувати ними було небагато. Що ж до безпосередньо характерників, то є припущення, що вони були спадкоємцями волхвів, вимушеними після хрещення Русі втікати на Хортицю від переслідувань князя Володимира.
Про здібності характерників у народі ходили легенди, а самі здібності дивували навіть досвідчених козаків. Характерники були обраними воїнами, елітою війська, багато хто з них входив до козацької старшини, зберігав культуру, традиції. До ролі характерника людину готували з дитинства – серед сотень дітей утаємничені вибирали тих, хто міг мати особливі здібності.
В народі козаків вважали магами
Саме козаки-характерники створили особливу техніку бою, яка здобула назву «козацький спас». Таку ж функцію виконували й інші козацькі двобої, елементи яких увійшли в народні танці. Це було не лише бойове мистецтво, а й, як були впевнені в народі, справжня магія. Ну а по-сучасному це можна назвати психологічним впливом на ворога.
У польських літописах збереглися розповіді про те, що будь-який характерник міг відчути, коли в нього летить куля, – у нього холоділа потилиця і він легко ухилявся від неї. Також характерники вміли знаходити скарби, замовляти рани, повертати до життя мертвих, а також наводити «ману» на ворогів. Якщо в тактичних цілях потрібно було сховатися від переслідувачів, козаки оточували себе списами і входили в особливий психоенергетичний стан. Супротивник, сприймаючи їх за зарості очерету, проходив мимо.
На Січі були жінки-воїни
Як відомо, жінок на Січ не допускали, бо єдиною коханою козака мала бути свобода. У козацькому середовищі кохання вважалося долею слабких – воно забирало у характерника енергію й силу, потрібні в бою, і вело його до загибелі. Однак тим дивніше, що серед характерників були жінки, які мали ті ж здібності, що й чоловіки-козаки. І це історичний факт: в одному з козацьких поховань із восьми характерників, яких ховали за особливим обрядом, було дві жінки.
Представниці слабкої статі, що мали незвичайні здібності, цінувалися ще в Київській Русі, там їх називали поленицями. Такі спеціально навчені «амазонки» були навіть у дружині київського князя Святослава Ігоровича. У мистецтві бою вони ні в чому не поступалися чоловікам, і навіть більше того – вміли багато такого, що було недоступне звичайному воїну. Вони не гірше за чоловіків знали бойові мистецтва, мали здатність до лікування та ясновидіння. Вимоги до таких жінок були так само жорсткими – вони назавжди повинні були зберегти цнотливість і забути про сімейне щастя.
Монгольських воїнів налякали «млином»
Є легенда, що під час навали частина монгольської армії, яка складалася приблизно з 20 тисяч осіб, натрапила на невеликий загін козаків і була знищена майже цілком. Деякі вцілілі монголи з жахом розповідали, що козаки могли впіймати на льоту стрілу або ухилитися від неї, а билися двома мечами, стоячи на коліні. Самі козаки цей прийом називали «млин».
Раніше опубліковано: Битва під Городком: блискуча перемога
Читайте також: Данило Галицький розгромив угорське військо