Її спіткала доля багатьох талановитих акторок – створеними нею образами глядачі захоплювалися, а от прізвище мало хто знав.
Студентські роботи Івлєвої користувалися успіхом
Справжнє ім’я актриси – Віра Кислаєва, а Івлєва – прізвище, що дісталася їй від чоловіка. Вона народилася в селянській родині, і з дитинства опанувала всі премудрості сільського господарства. Працювала на городі, доглядала за худобою, а в мріях бачила себе актрисою. Батьки не сприймали її захоплення всерйоз – дівчинка добре вчилася і вони очікували, що вона вибере собі «серйозну» спеціальність. Але тим більшим було їхнє здивування, коли Вірочка після школи подала документи до театрального інституту. Перші дві спроби виявилися невдалими, а на третій раз її взяли до театрального училища імені Щепкіна.
Коли студентка Івлєва здавала курсові іспити, в зал набивалася величезна кількість глядачів. Вони приходили «дивитися Івлєву», яка вже тоді проявила величезне комедійне обдарування. Колеги розповідали, що в той же час у «Щепці» вчилася Інна Чурикова, яка по-хорошому заздрила Івлєвій і мріяла розвинути у себе такі ж здібності.
Після інституту Віра Олександрівна служила в московському театрі драми, в Театрі мініатюр, а з 1973 року – в легендарному «Ленкомі». Першу роль у кіно Івлєва зіграла в 22 роки, ще студенткою, але це був епізод, який пройшов непоміченим. А ще через рік Олександр Птушко запросив її в «Казку про царя Салтана», де вона виступила в образі Ткалі. І хоча роль була невеликою, молоду актрису запам’ятали, стали пропонувати нові ролі. Але біда була в тому, що всі вони були епізодичними, в яких повністю розкрити свій талант актрисі було важко.
На зйомках «12 стільців» мало не знепритеомніла
Віру Івлєву колеги називали «щасливою невдахою»: вона знімалася у найкращих режисерів, служила в одному з найзнаменитіших театрів, але не зіграла жодної головної ролі, хоча могла б прикрасити своєю появою будь-який фільм або спектакль. Двадцять п’ять років вона залишалася вірною Ленкому Марка Захарова, хоча її намагалися переманити до інших театрів. Сам Захаров умовляв її потерпіти і все обіцяв, що вона неодмінно зіграє головну роль. Івлєва, своєю чергою, була повністю віддана Захарову і називала його не інакше як геній.
На початку 1970-х років до Віри Олександрівни прийшли асистентки режисера Ельдара Рязанова. Вони запропонували їй роль у новій комедії, але актриса сказала, що поки що не готова це обговорювати. Асистентки поїхали геть і більше з пропозиціями не з’являлися. Пізніше з’ясувалося, що Рязанов кликав Віру Івлєву в «Іронію долі».
Через кілька років вона знялася в екранізації Леоніда Гайдая «12 стільців», де зіграла Фімочку Собак. Ця робота принесла їй популярність, і тепер, коли мова заходить про цей фільм, глядачі в першу чергу згадують саме її героїню. До речі, на знімальному майданчику Івлєвій довелося викурити так багато цигарок, що вона ледь не знепритомніла, адже в житті актриса ніколи не курила. Пізніше Гайдай став займати Івлєву майже в усіх своїх фільмах.
У тяжкі 1990-ті роки навіть у найзнаменитіших театрів почалася фінансова криза. Багато які постановки в Ленкомі закривали, і до того ж іще згоріли декорації до вистави «Тіль», де Івлєва грала Марію Тюдор. Після цього Захаров зняв виставу з репертуару, і ролей у Івлєвої не залишилося. Ще «господар» Ленкому любив повторювати, що артист повинен бути сильним і здоровим, а у Івлєвої якраз почалися проблеми – Віра Олександрівна кілька разів потрапляла в ДТП.
Вперше вона відбулася легким переляком, а через рік її знову збив автомобіль – актриса поспішала на спектакль і перебігала дорогу в недозволеному місці. Цього разу її відвезли до лікарні з переломами і травмою голови. Після цього у неї відновилися астма і недокрів’я, на які вона хворіла в дитинстві.
Захаров перестав її помічати, стали відвертатися і багато які колеги. Дійшло до того, що на зборах трупи з нею навіть сісти поруч боялися, щоб головний режисер не подумав, ніби хтось підтримує актрису. Невдовзі Захаров запропонував половині трупи написати заяву на звільнення, бо утримувати великий штат акторів було фінансово невигідно. До неугодних колег потрапила і Івлєва. Вона залишилася без роботи, до пенсії був ще рік, і життя актриси перетворилася на марафон з виживання.
«Цивільний» чоловік хотів відвезти Івлєву до Америки
Що стосується особистого життя Віри Олександрівни, то офіційно вона була у шлюбі лише один раз – з офіцером Дмитром Івлєвим. Від цього шлюбу у неї залишилася дочка Ольга. Коли чоловік почав вимагати, щоб вона покинула сцену, і поставив їй ультиматум: або сім’я, або робота, Івлєва подала на розлучення.
Потім сім років актриса прожила з художником-гримером Наумом Маркзіцером. У них були чудові взаємини, Віра була щаслива, а Ольга вважала його своїм батьком. Коли Маркзіцер зібрався емігрувати до США, Івлєва з ним їхати відмовилася. Вони дуже посварилися, і актриса вирішила проявити характер, а потім не захотіла повертати назад. Маркзіцер кілька разів прилітав з Америки і умовляв Івлєву виїхати з ним, але вона стояла на своєму, хоча потім дуже шкодувала про своє рішення.
Потім кілька років вона зустрічалася з внучатим племінником легендарного диктора Яковом Левітаном. Він був набагато молодший за Івлєву, часто пиячив, і близькими стосунками це ніяк назвати було не можна. Згодом Івлєвій це набридло і вона з ним розлучилася.
Таємницю загибелі актриси так і не розкрито
На Різдво 1999 року Віра Івлєва вийшла з дому і більше не повернулася. Відомо, що вона зайшла до церкви, сповідалася і причастилася, а потім вирушила в гості до сестри. Після цього живою актрису більше ніхто не бачив. Тільки навесні, коли зійшов сніг, в лісосмузі було знайдено її тіло. Як встановили експерти, Івлєву збила машина, але винуватця так і не знайшли. Водій, ймовірно, щоб уникнути відповідальності, сховав її тіло під снігом. Поховали актрису на кладовищі в Хімках, але з нещодавніх колег на її похорон майже ніхто не прийшов.
Ірина Сорокіна
Раніше опубліковано: «Чому я живий»: в Одесі на кінофестивалі пройшла прем’єра фільму Одеської кіностудії
