Прекрасні золотисті квіткові кисті, не менше ніж пурпурові її ягоди, відкривають рослині доступ до кожного, навіть маленького домашнього саду. З економічної точки зору значення мають лише ягоди: вони слугують для варення і приготування соків. Барбарисові ягоди містять найчистішу, надзвичайно приємну на смак лимонну кислоту, що перевершує за тонкощами смаку навіть сік лимона, і можуть цілком замінити його в домашньому господарстві».
Родич магонії
Сперечатися з відомим вченим ми не будемо, однак його характеристика барбарису далеко не повна. Ця рослина використовується людьми з найдавніших часів. Так, на клинописних глиняних вавилонських табличках, знайдених при розкопках палацу ассирійського царя Ассурбаніпала (7 століття до н. е.), є вказівки про лікувальні властивості цієї рослини. Такі ж відомості є в давньоєгипетських письмових джерелах, а в Індії барбарис використовувався за 9 століть до н. е. Сучасна систематика відносить ці рослини до ботанічного роду Барбарис (Berberis), найчисленнішій з 19 родів, включених в однойменної родини (Berberidaceae). У близькій спорідненості з барбарисом є і широко відома українським квітникарям магонія падуболистна.
Підвищує згортанність крові
Дуже багатим є хімічний склад барбарису, і не тільки ягід, але і кори, коренів, листя. У них міститься алкалоїд берберин (використовується в офіційній медицині), є й інші алкалоїди, особливо в недозрілих ягодах, каротин і каротиноїди, дубильні речовини, органічні кислоти, пектини, цукри, вітаміни С, Е і К (останнього – до 0,5% ). Високий вміст вітаміну К визначає кровоспинні властивості барбарису, ця речовина підвищує згортанність крові. У далекому минулому відваром барбарису зупиняли кровотечу у поранених бойових коней.
Готують жовтий барвник
Крім медичних цілей, барбарис відомий і як харчова рослина. Молоді листочки можна використовувати для приготування салатів; плоди широко застосовуються при виробництві соків, сиропів, джемів, пастили, цукерок і маринадів; сушені плоди – традиційна приправа до м’ясних страв у народів Кавказу і Середньої Азії. Неперевершеним вважається і вино з барбарису. Відомим є і технічне використання цих рослин. З давніх давен і до наших днів з їх кори готують жовтий барвник для вовни; дуже в’язка і міцна деревина застосовується для виготовлення шевських цвяхів, дрібних токарних виробів, для інкрустації дорогих меблів.
Головний ворог фермерів
Однак в історії взаємин людини і барбарису бували не тільки світлі періоди. Пік популярності цього колючого куща припав на 18-19 століття. У Європі тоді проходили земельні реформи, змінювалися власники полів, і барбарис якнайкраще годився для створення живоплотів. Однак через деякий час хлібні злаки на полях стали масово уражатися мікроскопічними іржевими грибами. У 1865 році німецький вчений, засновник фітопатології і мікології Генріх Антон де Барі зробив відкриття: барбарис є проміжним господарем для гриба Puccinia graminis, що паразитує на хлібних злаках. І барбарис з фаворитів перетворився на найлютішого ворога фермерів. У Данії, наприклад, розгорілася гаряча багаторічна боротьба між вченим, професором Шопером, який наполягав на необхідності знищення посадок барбарису, і сільським суддею Томмесеном, що захищав цю рослину. На доказ своєї правоти Шопер посадив кущ барбарису посеред житнього поля, і невдовзі всі рослини жита навколо куща були вражені хворобою. Але і це не переконало Томмесена, він уперто продовжував захищати барбарис. І лише після смерті судді на його садибу увірвалися місцеві селяни і начисто вирубали всі барбарисові кущі. А в 1903 р. в Данії був прийнятий закон, який дозволяє барбарису рости лише в ботанічних садах. Невдовзі врожайність зернових відновилася, а за прикладом Данії вчинили в Німеччині, Голландії, США та інших країнах. Але знищити повністю барбарис не вдалося, – він часто зустрічається на узліссях лісів, в парках і дизайнерських композиціях.
І. Гречаний, вчений-агроном. м. Олександрія Кіровоградської області
Нагадаємо, раніше ми розповідали, що в Київській області цвітуть тропічні рослини.
