Коли 10-річному Валі Ігнатенку батько в 1946 році привіз з Німеччини трофейний акордеон, хлопчик і гадки не мав, що цей інструмент змінить усе його подальше життя і стане найвірнішим другом на десятки років.
Оркестр з однокласників
– Отримавши від тата незвичайний подарунок, я одразу записався до музичної школи і прозаймався там два роки, а на третій – цей напрям було закрито: акордеон визнали надто «буржуазним» інструментом. Радянським школярам належалося грати тільки на «пролетарській» гармошці, – згадує Валентин Григорович. – В результаті я доучувався грі на своєму улюбленому інструменті в приватному порядку, з репетитором.
Ставши, завдяки вмінню грати на акордеоні, зіркою шкільної самодіяльності, Валя не зупинився на досягнутому, а вирішив опанувати і духові інструменти. Щоб не було нудно, він загітував записатися в гурток при місцевому палаці піонерів (діло було в Бердянську) весь свій клас, в якому навчалося ні багато ні мало… 27 хлопчиків.
…Дочекавшись, поки в шкільному дворі побудується урочиста лінійка, ми вийшли з класу і гримнули марш «Тріумф переможців». Оточуючі не повірили своїм очам…
– З нас тут же сформували цілий духовий оркестр, – згадує Валентин Григорович. – Репетирували ми після школи, потайки від батьків і вчителів. Так минуло кілька місяців, настало свято 1 Травня. Напередодні ми всі попросили інструменти додому, до блиску начистили труби зубним порошком і вранці потайки принесли їх до школи, сховавши, хто під вітровкою, хто в покривалі. Дочекавшись, доки в шкільному дворі вишикується урочиста лінійка, ми вийшли з класу і гримнули марш «Тріумф переможців». Присутні не повірили власним очам – пам’ятаю, як нас потім із захопленням і мало не зі сльозами на очах обіймали і цілували товариші, вчителі, навіть директор школи…
Музикант, інженер, новатор
Крім акордеона і духових інструментів, Валентин Григорович опанував також гітару і піаніно. Але коли його забрали до армії, у музичний взвод не пішов принципово – хотів відчути справжнє армійське життя, без усіляких пільг і потурань, які зазвичай бувають у артистів.
Після армії наш герой з відзнакою закінчив Дніпропетровський автодорожній технікум за спеціальністю «технік-механік». Під час навчання Валентин Ігнатенко не переставав займатися музикою, керував місцевою самодіяльністю, організовував концерти і карнавали, на яких виступав не тільки як музикант, але і як конферансьє.
Після технікуму його запросили працювати на п’яту автобазу старшим інженером виробничо-технічного відділу. Там під керівництвом Валентина Григоровича були розроблені й виготовлені гільйотинні пневматичні ножиці для різання листового металу, аналогів яким не було в СРСР. Ці ножиці спочатку «поїхали» до Києва, потім до Москви, на ВДНГ, де здобули дві медалі – золоту і срібну, а дніпропетровці отримали за них премію.
Мрія про учня
Залишається додати, що протягом своєї кар’єри Валентин Григорович обіймав ще чимало керівних посад і працював головним інженером багатьох підприємств, але ніколи не розлучався з музикою, яка була для нього справжньою віддушиною, радувала і втішала у важкі моменти життя.
– На жаль, ані дочка, ані онучка не успадкували мого інтересу і здібностей до музики, – каже Валентин Григорович. – Та й дружина Ірина ставиться до мого захоплення досить прохолодно, тому сьогодні я в основному граю вдома, для себе. Але досі мрію, що знайдеться якийсь допитливий і талановитий молодий музикант , якому я зможу передати свій багаж знань, досвіду і оригінальних реприз, що зберігаються в моїй пам’яті…
Ірина Лебединець
Раніше опубліковано: Яка музика підвищує активність мозку?
