Ключові тези:
- У СРСР через дефіцит масово створювали саморобну техніку, антени та музичні інструменти.
- Багато культових речей радянської епохи сьогодні продають за копійки.
- Найбільшу цінність нині мають унікальні саморобні автомобілі та амфібії.
- Радянські саморобки стали частиною історії побуту та культури дефіциту.
Епоха «золотих рук»
По всьому Радянському Союзу — в епоху найстрашнішого дефіциту — знаходилися люди, які засукували рукави і починали латати дірки у власному побуті.
Вам буде цікаво: Старий телевізор: викинути чи продати? Чому «бабусині ящики» можуть коштувати тисячі гривень
Вони залишались у заводських цехах після зміни всупереч заборонам. Паяли ночами на кухнях. У крихітних прокурених комірчинах, серед промаслених залізяків, пронесених непомітно через прохідну, та засмальцьованих журналів «Техніка — молоді» та «Радіо» народжувалося щось цікаве. Підсилювачі розміром із шафу. Телевізійні антени, схожі на пастки для марсіан. Неймовірні магнітофони. Сьогодні все це виставлено на Інтернет-аукціонах. Чи може саморобний СРСР когось зацікавити?
Ртутна антена: міф про «вікно в Європу»
«Ртутна антена» – загадковий міф радянських радіоаматорів, ніби здатний ловити сигнал там, де звичайні антени безсило шипіли ефіром.
Причому рецептів її створення існувало безліч: від пляшок з ртуттю до лампочок, заповнених рідким металом.
Все почалося в 1971 році, коли Фінляндія відгрохала свою 300-метрову вежу для радіо- та телетрансляції. І сигнал став діставати до радянського Таллінна. КДБ здригнувся. Виходило, що радянський громадянин міг дивитися, як живуть у Європі!
В Естонії влада боролася зі фінським телебаченням як могла: зі громадських будівель знімали антени, а зі телевізорів в установах витягували спеціальні блоки. Бувало так, що діти, які приїжджали на канікули зі Таллінна, розповідали бабусям і дідусям, що відбувається у серіалі «Династія», переглянутого ним по фінському ТБ.
А коли по фінському телебаченню почали показувати всі частини фільму «Еммануель», у Таллінн рвонули зі передмість. Навіть утворилися затори на шосе Тарту-Таллінн.
Для прийому фінського телебачення потрібні були три речі – телевізор, антена та системний блок PAL, щоб фінські телепередачі на радянських телевізорах були кольоровими та зі звуком.
Один із естонців згадує, що за цей блок він заплатив на чорному ринку 50 рублів. Середня зарплата в Естонській РСР на той час становила 120 рублів. Інші естонці намагалися самі паяти блоки PAL, але вдавалося це зі змінним успіхом – іноді пропадав звук, а іноді картинка була чорно-білою.
Деякі майстри навчилися робити у своїх сараях антени, які ловили фінів навіть на 100 кілометрів на південь від столиці.
Скільки ж зараз коштує така антена? Дивно, але ця саморобна телевізійна антена часів СРСР так і не змогла знайти покупця за 100 гривень. А колись вона була справжнім вікном в інший світ!
Через такі саморобні конструкції до радянських квартир просочувався Захід. Реклама чизбургерів. 100 сортів ковбаси. Але час їх минув. Вони нічого не варті. На жаль. Продавайте їх росіянам. У них там все швидко заборонять.
А ртутна антена я вам як зв’язківець-радіорилейник скажу. Це міф. Я служив у військах урядового зв’язку. Якби ртутна антена приймала хоч трохи краще, її застосовували б. Але там звичайні антени зі тарілками. Деякі розвертають за 24 години. А як було би просто лампочку зі ртуттю повісив на дерево і лови весь світ!
Гітарне «весло»
У СРСР були ВІА. Багато. А от добрих електрогітар не було. І зробити їх було майже неможливо. Для цього потрібне було ціле середовище: музична індустрія, конкуренція, клуби, вільна молодіжна культура, магазини інструментів, звукозаписні студії та постійна гонка ідей. Нічого подібного у Радянському Союзі не існувало. Був брак. Цензури. Але радянська система пішла своїм шляхом. Фабрики, які вчора випускали балалайки, меблі чи м’ясорубки, раптово отримували вказівку робити електрогітари для ВІА. Й інженери, майстри та музиканти починали викручуватися як могли.
Вийшла гітара «Урал». Найпотворніша електрогітара у світі, що звучить, як поліно у ваті.
При цьому не можна сказати, що саморобників душили. Навпаки — журнали «Радіо», «Моделіст-конструктор» та «Техніка— молоді» щосили друкували схеми підсилювачів, магнітофонів і навіть електрогітар. У школах трудовики інколи дозволяли після уроків возитися біля верстатів тим хлопцям, які точили не табуретки, а деталі для власних інструментів.
Один із таких ентузіастів пізніше згадував, як робив свою першу напівакустичну гітару зі пресованої фанери, точив гриф із платана, вставляв замість анкера арматурний пруток та збирав електроніку за схемами зі журналу «Радіо» за 1968 рік. Це і був справжній саморобний СРСР — коли майбутній рок-н-рол народжувався не у дорогих студіях, а у шкільній слюсарці.
Зараз ту гітару, яку радянський школяр точив і клеїв не один місяць, на аукціоні продають за безцінь — 1 тисяча гривень. Сьогодні на ці гроші у магазині — пляшка олії, десяток яєць, хліб, пляшка кефіру, цукор, пара кілограмів курки та ще дещо по дрібниці. Коротше – один раз сходити по продукти.
На жаль, не антени, які коштували колись половину зарплати, ні гітари, які майстрували по кілька місяців, більше нікому особливо не потрібні. Але чи є щось, що може коштувати багато? І я скажу вам є! Автомобілі, які робили вдома!
Диво на воді: українські амфібії
Уявіть літній пляж на Дніпрі під Києвом. Люди купаються, діти верещать у воді. І раптом до берега підкочує дивна довга машина зі хижою мордою, що ніби зійшла зі сторінок журналу «Техніка — молоді». Публіка спершу не розуміє, що відбувається. А потім автомобіль заїжджає просто у воду. І не тоне. Натовп, звісно, лізе ближче. Хтось уже репетує:
– Дивись! Машина попливла!
Перед нами одна зі перших радянських саморобних амфібій, збудованих киянином В. Трофименком буквально у домашніх умовах. На даху лежать гумові сандтраки – спеціальні стрічки, які допомагали машині вибиратися на необлаштований берег.
Ви думаєте, лише мільярдери замовляють автомобілі штучної роботи? У СРСР саморобних машин було навіть більше, ніж будь-де у світі. Звичайно, багато хто з них виглядали досить дивно. Приблизно як «шанхайський барс» Еллочки Людожерки — фарбований заєць, який щосили намагався виглядати розкішшю. Але радянській людині хотілося того, чого промисловість не випускала: спортивне купе, машини-амфібії, кабріолет, будинки на колесах. А радянський автопром відповідав:
— Ось вам ще один «Москвич». Тому й потягнувся народ у винахідники. Та й чекати на черги на «Москвич» можна було і п’ять років.
У 1980-ті по СРСР їздили цілі автопробіги саморобників. Причому більше половини радянських саморобних автомобілів було збудовано саме в Україні. Деякі створювали машини прямо у себе вдома. Один ентузіаст спускав майже готовий автомобіль із другого поверху багатоповерхівки за допомогою автокрана! І найдивовижніше — саморобний автомобіль у СРСР можна було офіційно зареєструвати, отримати номери і законно їздити дорогами.
Цікаво, чи багато хто з них збереглися? І скільки вони можуть коштувати сьогодні? Мільйон? Сто гривень? Адже більшість існувала в єдиному екземплярі.
Зараз читають:
