Ми знову і знову її повторюємо тому, що це притча про Бога і людину, притча про наше ставлення до нашого Небесного Отця і одне до одного, притча про те, як Сам Господь ставиться до нас, грішних і занепалих людей.
У ті часи, про які розповідає Господь, люди намагалися жити однією сім’єю. Тепер більш природно, щоб діти відокремлювалися і йшли від батьків, коли виростають. Тоді люди спільно володіли землею, яку разом обробляли. І що більшою була сім’я, то більше було робочих рук, то більше було можливості працювати. Тому розділити будинок, розділити маєток та господарство вважалося збитком. Якщо діти так чинили – це було образою для батьків.
Так от, Господь і бере як приклад таку сім’ю – батько і двоє синів. Ось один із них, молодший, одного разу заявляє батькові: «Віддай мені належну частину спадщини – я житиму сам». Батько мовчки погоджується, синові не дорікає, все йому віддає. А син забирає гроші та їде в далеку країну, де з легковажності, недосвідченості все промотує до копійки. Жив він неправильно, розбещено, тож гроші ці витратив, пустив за вітром у безпутних розвагах. І зрештою він не помітив того, як опинився на вулиці обірваний, бідний, безпритульний.
А в країні той був голод, і він став наймитом і пас свиней. Він був сином заможної людини, а став свинопасом, та ще хотів би поїсти з корита свинського, щоб угамувати свій голод. Отак він жив, що впав на дно, вже як дикий звір. І потім раптом згадав, прийшов до тями, як каже євангеліст – «схаменився він» і подумав: «Але ж у мого батька наймиті краще живуть, ніж я. Звичайно, на очі йому соромно показатися, але прийду і скажу: «Я твоїм сином називатися не вартий, візьми мене хоча б у робітники до себе, щоб не померти з голоду в чужій країні».
Так він і зробив, і коли він наближався до дому, каже Господь, батько його побачив здалеку. Зауважте, ніби батько завжди стояв на варті, ніби він на порозі чекав на свого сина, якого продовжував любити. Він чекав на нього не гордо, так, щоб дорікнути йому, а чекав з гіркотою і з любов’ю. І побіг першим старий до нього назустріч, і обійняв його. Потім повів його до дому, звелів одягнути його в новий одяг і влаштував бенкет на його честь.
Тим часом йшов із поля старший син, порядна людина. Він нікуди не йшов, ні в чому не грішив, був завжди з батьком. Підходить до будинку, а там свято – бенкетують, галасують, веселяться. «В чому річ?» – запитує він у слуг. Кажуть: «Та брат твій молодший, який прогуляв свою частину маєтку, прийшов, і батько на честь його влаштував свято!» – «Яке ще свято? – каже він батькові. – Я з тобою завжди живу, і ти ніколи не влаштовував навіть маленького свята для моїх товаришів, а цього, який з блудницями промотав усе, ти прийняв, та ще так з ним вчинив!». І тоді батько йому сказав: «Сину мій, ти ж завжди зі мною, і все, що є в мене, твоє, а про того нам треба радіти, тому що він для нас помирав, а тепер ожив, він пропадав, не було його, а тепер знайшовся, повернувся». І Господь дає нам зрозуміти, що така сама любов Божа до людей.
Насамперед ця притча про нашого Небесного Отця. Коли ми говоримо: «Не врятуюсь, не гідний, не гідна, немає надії», – згадаємо, що є Той, Хто на нас чекає, тому що ми всі Його діти.
Ця притча також про нас, коли ми забуваємо про свого Небесного Отця, коли ми відходимо від нього далеко, захоплені своїми пристрастями, дрібницями, повсякденністю життя. І нам здається, що Бог і справжнє життя від нас далеко-далеко, за тисячу верст, коли ми живемо у своїй метушні, і промотуємо, втрачаємо всі душевні скарби і дари Святого Духа, і вже не можемо молитися, не можемо відкрити Писання, тому що в голові у нас сторонні думки, а серце суєтне і марнославне. Коли ми відпали, відірвалися, заблукали, загубилися.
Постараємося скористатися днями покаяння, коли Церква кличе нас озирнутися, схаменутися – більше так жити не можна! І якщо нам здаватиметься, що у нас не виходить, що це не вийде, що у нас немає сил, що все марно, згадаємо про нашого Небесного Отця, Який стоїть, Який чекає, Який прийме кожного, хто з глибини душі скаже: «Отче, я згрішив перед небом і перед Тобою».
ДО ВІДОМА. Неділя про блудного сина – 3 березня – за новоюліанським та юліанським календарями співпадає.
За проповіддю священика Олександра Меня
