Сьогодні пропонуємо вашій увазі лист з Миколаєва від колишнього вчителя історії Сергія Сторожука. Як сам Сергій Петрович вказав у своєму листі, він написав нам за дорученням колективу пенсіонерів.
Про велику брехню та історію окупації Севастополя
«Зазвичай ми, пенсіонери, читаємо нашу «НП» на лавці біля під’їзду. Я зараз тільки її одну передплачую, з грошима туго, але з нею не попрощаюся нізащо. Це для вас у редакції вона «На пенсії», а ми її називаємо «На користь» або «Наша помічниця». І ось побачили, що ви читачам слово дали – наші листи тепер друкуватимете. Молодці, ще ближчі й потрібніші нам станете.
Обговорювали ми на лавочці тему одну історичну. Доповідачем був я – все ж таки багато років у школі історію викладав. Постановили: якщо лист вчительки математики ви надрукували, то лист вчителя історії не гірший буде. Обговорювали ми затоплену сусідню Херсонщину. Стара Збур’ївка серед постраждалих – це Голопристанський район. Так один із нас згадав, що там у дитинстві у піонертаборі був. І навіть загінну пісню назвав, на конкурс навчали – «Легендарний Севастополь». Згадав, щоправда, лише приспів «Легендарный Севастополь, неприступный для врагов, Севастополь, Севастополь – гордость русских моряков». Перейшла розмова на сьогоднішній Севастополь, як його повертати до України. Ще хтось сказав, що наш якийсь телеканал показав, що в Криму перед телекамерами РФ діти показово ту саму пісню співають про неприступність. Адже там тільки в чотирьох рядках приспіву – два обмани.
Я вивчав цю тему глибоко. Три рази в новітній історії вороги брали в облогу Севастополь, і всі три рази він не виявлявся «неприступним». У Кримській війні 1853-56 років Росія здала Севастополь франко-британській коаліції з двадцяти країн. Нині в антирашистській коаліції понад п’ятдесят країн. А Росія все та сама: тоді вона була «жандармом Європи», заважала жити країнам, що вступили на шлях прогресу, і зараз хоче бути жандармом Європи. Причини тієї поразки, як і майбутньої, однакові: авантюризм самодержця, некомпетентність генералів, технічна відсталість армії (російська гвинтівка стріляла на двісті кроків, англійська – на тисячу). Флот у Росії вітрильний, у коаліції – паровий. Ну і таке інше. «Неприступний» Севастополь пав. І вдруге його віддали – більшовикам, 1920-го. Червоні розпочали Перекопську операцію, прорвалися до південнобережжя – і російський генерал Врангель наказав залишити Севастополь. Втретє Севастополь віддали ворогові рівно 81 рік тому – 4 липня 1942-го. Мій дід Устин Горобець там воював, потім мені багато чого розповідав. Уламок у спину на все життя там він отримав і медаль «За оборону Севастополя». Мужньо стояли наші – спору немає, але ж віддали ворогові місто. Втретє.
«Неприступний» – це перша брехня.
А ось і друга. Дід мій – Горобець – українець. Разом із ним воював його друг Шалва Хвичава – грузин. Були вірмени, росіяни, євреї. То чому ж «Севастополь – гордість російських моряків»? Тільки їхня гордість? Вони – велика нація, а решта – збоку припьоку? Дід колись позичив у когось старовинну книгу про Кримську війну, у мене його записи залишилися з прізвищами захисників Севастополя. На початку він записав, звичайно ж, однофамільця Горобця, а потім пішли Череп, Хілобоченко, Кліщ, Бороденко, Євтушенко, Сарана, Бульба, Гринько, Усатий, Чуприна і безліч подібних. 10 полків українських ополченців захищали Севастополь: Азовський, Житомирський, Волинський, Одеський, Полтавський тощо. До 70% складу Чорноморського флоту росії тоді були українцями. Ось вам і російська слава.
Історія завжди повторюється, так буде зараз і з Севастополем, і з усім Кримом: окупанта вчетверте буде звідти вигнано».
