Хтось засіває поля, працює на підприємствах, підтримуючи економіку країни, а хтось старається, щоб всі причетні до визволення були ситими. Тож мова сьогодні про одного із бійців кухарського фронту – Надію Назаренко, про те, як пенсіонерка у свої майже 80 років неустанно трудиться на цьому невидимому фронті.
Всі стали на поміч армії
Як тільки-но розпочалася повномасштабна війна, і у селі Плоскому, що на Балтщині, організували різнобічні ланки допомоги військовим, теробороні, біженцям, пенсіонерка Надія Назаренко стала одним із бійців невидимого фронту, який активізував у селі свою діяльність. Вона, як і її односельці, ось вже понад три місяці робить власний посильний внесок у перемогу України.
– У нас всі стали на поміч армії. Допомагають хто чим може: крупи, картоплю, олію, курей, гусей люди несуть, і я несу. Бо хто ж підтримає у протиборстві з ворогом, якщо не свої? На війні теж їсти хочеться. А бійцям сили потрібні для оборони. Ця війна – це якесь нашестя покидьків. Мама розказувала про Другу світову війну, про лихо і знущання фашистів над людьми. Але такого звірства, здається, світ давно не бачив. Скільки горя принесли нашому народу, скільки скалічено доль, скільки дітей залишилися сиротами, – бідкається Надія Іванівна.
Вони з чоловіком Василем Трохимовичем виховали двох синів – Ігоря і Володю. Все життя працювали в колгоспі. Так сталося, що син Володимир трагічно загинув ще в молоді літа. А чоловік понад двадцять років тому помер від гангрени. Її внучка Катруся – донечка Володимира – разом зі своїм чоловіком Анатолієм Земляком боготворять свою бабусю, підтримують з нею дружні стосунки. А ще вони дуже полюбляють її страви, пишаються її кухарським хистом і тим, що вона у своєму віці прагне бути корисною громаді і Україні. І син Ігор вже давно перебрався з Молдови на батьківщину, щоб допомагати матусі по господарству.
Майстриня кухарської справи
Надія Іванівна – дитина війни. Народилася у третій рік навали фашистської Німеччини. А як дівчинці виповнилося два роки, вона стала напівсиротою. Її татусь, Іван Бабій, загинув у бою, визволяючи Угорщину від німецьких загарбників. Жінка зізнається, що ніколи не думала, що на її країну знову насунеться чорна хмара воєнного лихоліття. Та ще й звідки? Від тих, хто тривалий час називав себе братами українців!
– Не очікувала, що на моєму віку знову запалають воєнні заграви, що ворог знову посягатиме на наші землі, на нашу волю. Молюся за наші Збройні сили, тероборону, за всіх, хто зі зброєю став на спротив ворогу, хто там, на фронтах, виборює наш спокій. Бо завдяки їм ми тут у безпеці, – каже моя візаві.
Ця вдячність і любов до своєї неньки-України спонукали жінку у свої не юні вже літа активно долучитися до волонтерського руху рідного села. З нею, як з майстринею кухарської справи, радяться молодші, чого і скільки покласти у ту чи іншу страву, чим її здобрити. Їй довіряють готувати обіди і водночас жаліють, щоб не перетрудилася. А жінка береться за будь-яку роботу: картоплю чи рибу чистить, вареники ліпить, цибулю смажить або ж курей розбирає. Готують для воїнів різноманітні страви, серед яких – вареники і голубці, млинці з м’ясом чи з сиром, пиріжки з різноманітною начинкою, солодощі. Крім того, тут готують продукти тривалого зберігання: пшеничну і гречану кашу з м’ясом, тушонку, паштети. Кожен житель села прагне долучитися до доброї справи, – зазначає Надія Іванівна, і в її словах відчувається гордість за своїх односельців, за своїх краян.
А підприємці-волонтери (прізвища будуть названі після перемоги) всі ці запаси доправляють військовим на передову.
Головні секрети смачних страв
Надія Іванівна має величезний досвід приготування їжі на великі оказії. Її й досі запрошують готувати на весілля чи поминальні обіди або ж на дні народження. Успадкувала вона цей хист від матусі – Марти Бабій.
– Мама кухарила і мене з собою брала. Так я навчилася цього ремесла. Десь колись чула, що кухарська справа – це не ремесло, а мистецтво. Ось і я все життя прагну бути таким митцем, – посміхається співрозмовниця.
Всі свої страви майстриня готує тільки у печі. Її картопляники, перець, голубці, солянка, каша славляться серед односельців і мають свої секрети приготування. Одним із секретів є молитва. Перед будь-якою справою Надія Іванівна читає «Отче наш».
Повітря пахне перемогою
Війна торкнулася багатьох українських родин. Встигла вона обпалити і гілля їхнього дерева роду. Вже вісім років російські окупанти сіють горе серед нашого народу. Племінники-близнюки Надії Іванівни – діти двоюрідного брата Василя Бондаренка – свого часу захищали цілісність країни на сході, беручи участь у антитерористичній операції. Під час ротації повернулися до військової частини, що базувалась неподалік рідних країв. А коли 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабну навалу на Україну, у перші години війни, внаслідок ракетного удару загинув племінник Павло Бондаренко і разом з ним ще понад 20 чоловік. Залишилася молодою вдовою його дружина, без батька – двійко дітей – дочка Аня і син Андрій.
Коронна страва від Надії Іванівни
З нашими читачами Надія Іванівна поділилася своєю коронною стравою – пустою кашею, хоча за кількістю інгредієнтів кашу пустою важко назвати.
Тож, пуста каша: казан на двадцять літрів наповнити наполовину січеною капустою, додати три кілограми рису, один кілограм вершкового масла, два кілограми сметани, три десятки яєць, вісім літрів води, двісті грамів смаженої цибулі. Коли зварився рис із капустою, тоді заливаємо все збитими яйцями зі сметаною, солимо, перчимо і даємо трохи покипіти. Смачного!
…Щоранку у селі звучить гімн України, який підспівує і серце Надії Іванівни. Потім – хвилина мовчання. За нею – молитва Богу і робота. Такий розпорядок у жінки в ці воєнні часи.
– Я б віддала все, аби тільки це допомогло знищити ворога і здобути перемогу! – крізь сльози каже Надія Іванівна.
Ну, а поки що жінка наближає перемогу України на кухарському фронті. Тож чуєте? Це так духм’яно пахне повітря не тільки смачною їжею, а й перемогою України!
Любов Январська
