Об этом классике украинской литературы мы не раз писали.
А вот что писал о себе сам Степан Олейник?
Предлагаем вам несколько его автобиографических стихотворений.
Біографічне
Мені в житті завжди везло
Стрічати радісне повсюди:
Подамсь на шахту чи в село —
Кругом веселі й добрі люди!
Щасливий тим, що з ними йду,
Дніпром милуюся і ланом
І що в Олійників роду
Став першим грамотним Степаном;
Що зріс між добрих земляків,
Яких ще в юності сподобав;
Щасливий тим, що мав батьків —
Простих і чесних хліборобів.
У серці сили повнота,
В руках ще більше маю сили.
Щасливий тим, що всі літа
Робив я те, що всі робили:
Саджав дерева, лан орав,
Складав снопи злотисті в копи,
Водив по морю пароплав
І в пору битви рив окопи.
В путі десятки підошов
Зітер, настирливий з натури.
Щасливий тим, що пішки йшов
У світлий храм літератури.
Нехай той шлях, що довгим був,
Здолав не з першого я туру, —
Щасливий тим, що знав і чув
Остапа Вишню і Сосюру.
Вітчизна все мені дала,
І їй за це — спасибі щире!
В ім’я добра, супроти зла
Я в руки взяв перо сатири.
Щодня встаю робить своє,
Щоб мацапур, хапуг не стало,
Але, на жаль, вони ще є,
І значить — зроблено ще мало!
В житейськім нашому саду
Ще справ багато, друж-брате.
Отож на пенсію не йду,
Щоб в доміно у парку грати.
Очистить лан од ковили
Щодня у мене на прикметі.
Нема коли, нема коли
Сидіть сатирикам в буфеті.
Куди не глянь — роботи тьма,
Не виглядать нам «вихідного»:
Їх у письменників нема
Не те що двох, а ні одного!
Степан Олійник, 1968 рік
Футбол і моя теща
(Розповідь болільника Степана Олійника)
Ще з юних літ люблю я спорт,
Гравцям плещу в долоні…
У дні відпустки мій «курорт»
Завжди на стадіоні!
І от — женивсь!.. І все в ладу.
Лиш нелади зі спортом:
Коли з футболу не прийду,
То теща стріне чортом.
Бурчить, зітха, одну і ту ж
Закручує пластинку:
Чого женивсь? Який ти муж?
Ти любиш м’яч, не жінку!
А жінка теж сумна, як ніч,
Мов кинуло в гарячку:
Мамаша-тренер, звісна річ,
Зробила вже «накачку»!
І знов футбол!.. Та що робить?
(Брав перешкоду всяку!)
І став я думать: як відбить
Ту тещину «атаку»?
Рішив не спорить, навпаки —
Зробив це просто й прямо
Купив хороших два квитки
На матч «Спартак» — «Динамо».
Купив,
Приніс,
На стіл поклав
І — «з флангу в тил заходжу»:
Мовляв, багато маю справ,
Тому піти не зможу.
Дивлюсь, бере вона квитки,
Очей не зводжу з неї!..
Зітхнула й каже до дочки —
До жінки до моєї:
— Дістань-но зонтик за дверми,
Подай мені калоші.
Як він не йде, то підем ми,
Щоб не пропали гроші…
Пішли…
Нема…
І от — прийшли,
Влетіли до кімнати:
— Забили наші два голи!
— І — гайда цілувати.
Це інше діло, інша річ —
Вламати тещу строгу.
Дивлюся: ставить могорич
За нашу перемогу!
З тих пір у нас змінилось все.
Тепер таке буває:
Бурчить та сердиться, й гризе,
Коли квитків немає.
— Візьми! — просила ж я тебе.
Для мене і для доні…-
Чи група «А», чи група «Б» —
Сидить на стадіоні.
Вона й сьогодні тут якраз.
(Давно махнула з дому!)
Ви, може, чули: позад нас
Хвилини зо три тому
Пищала женщина одна:
«Давай!.. Лупи в куточок!»
Даю вам слово — то вона,
Знайомий голосочок!
1958 рік
