Четвер, 2 Травня, 2024
ГоловнаРізнеЩо довелося пережити херсонцям в окупації та як відбувалося визволення?

Що довелося пережити херсонцям в окупації та як відбувалося визволення?

Этот материал также доступен на русском языке
Продовжуємо знайомити вас із популярними публікаціями у світовій пресі про війну в Україні. Видання The Observer підготувало цікавий матеріал про те, як відбувалося звільнення Херсона і що довелося пережити місцевому населенню.

Люк Хардінг, перший репортер, що дістався до Милового Херсонської області, почув, як спецназ увірвався до села, а російські війська підірвали школу перед від’їздом. Радісні херсонці, укутавшись в українські прапори, роблять селфі і зустрічають квітами визвольні загони, які повернули місто після відступу російських окупаційних військ.

«Росія тут буде вічно»

О 5-й ранку в середу Сергій Мельников почув шум на вулиці. Російські солдати, що жили в будинку навпроти — номер шість вулицею Шевченка, збиралися їхати. Вони окупували село Милове на півдні Херсонської області упродовж восьми довгих місяців. Тепер їх було знято в рамках принизливого відходу з правого берега Дніпра та міста Херсона.

Володимир Путін сказав, що Росія тут буде вічно. У результаті вони пішли за п’ять хвилин і розбіглися, як козли», — сказав Мельников газеті «Observer», яка першою дійшла до Милового після його звільнення пізно ввечері в четвер. Він додав: Путін хотів нас вбити. Він закінчив руйнацію своєї країни. Відступ Росії із Херсона – величезний провал».

Мельников відкрив сусідню хвіртку і показав відкритий сарай, де росіяни готували собі їжу та тусувалися вечорами. Вони залишили по собі фарфорові кавові чашки, недопалки та слоїк з помідорами. Навколо валялося сміття та зелені армійські пайки.

“У них була радіостанція з антенами, і вони використовували комору для зберігання своїх мінометів”, – сказав він.

Рашисти знищували все на своєму шляху

Останні хвилини окупації були зафарбовані мстивістю. На зворотному шляху російські війська підірвали сільські школи та дитячі садки, де вони жили, та зруйнували радіощоглу. У суботу дитяча нагадувала бетонну купу; вивіска зовні казала: “Міни”.

Вони підірвали перехід до Милового через притоку Дніпра та інші ключові об’єкти інфраструктури. Український спецназ прибув у ніч проти четверга. До ранку п’ятниці жителі вивісили синьо-жовті прапори та святкували свої перші години волі. Вони обіймали українських солдатів із жовтими нарукавними пов’язками та пропонували їм домашню випічку.

«Наші хлопці – герої. Бог про нас подбав», – розповіла свекруха Мельникова Людмила. “Це було тяжко. Я не отримувала ні пенсію, ні пігулки від тиску».

Подібні сцени тріумфування були і в Херсоні, обласному центрі, захопленому Москвою в перші дні березня. Місцеві жителі танцювали навколо багаття біля будівлі облдержадміністрації, співали патріотичні пісні та скандували «ЗСУ» — ініціали збройних сил України, що перемогли.

Останні кілька днів стали катастрофою для Москви. Вони розуміють, що зухвалий військовий план Путіна щодо завоювання України зазнав невдачі, оскільки він був пронизаний зарозумілістю та божевільним розумом. Його армія не змогла захопити Київ та Харків. Тепер він втратив контроль над своїм єдиним функціонуючим великим містом. Весною демонстранти протестували проти російського правління і в п’ятницю знову вийшли на вулиці, радіючи його занепаду.

Відступ росіян минулого тижня був необхідний, про що заявив невдалий міністр оборони Путіна Сергій Шойгу. Останні солдати вивели з ладу Антонівський міст, обстріляний Україною поставленими США ракетами Хімарс, і перейшли в паніці через понтонний перехід.

Висаджено в повітря ще один міст на Каховській ГЕС, що веде до окупованого міста Нова Каховка. То були історичні сцени. Однак, це далеко не кінець. У п’ятницю над Дніпром пролунали гучні хлопки. Російські солдати, багато нещодавно мобілізованих, рили оборонні позиції на лівому березі.

Дві армії тепер протистоять одна одній на водному просторі, що тягнеться на сотні кілометрів. Росія, як і раніше, контролює південну частину Херсонської області і сухопутний коридор, що веде до Маріуполя та східного Донбасу.

У Миловому Сергій Демчук вказав через Дніпро на територію, яку контролює Росія, всього за вісім кілометрів від нього. У серпанку виднілося село Горностаївка, на іншому березі Каховського водосховища. Звідкись поблизу пролунав свист української ракети «Град», випущеної по російських військах, що відходять.

«До вибухів звикаєш, – сказав Демчук. Його дружина Олеся сказала: Ні. Це жахливо.”

Велика колона української техніки, зокрема кілька танків Т-72, ​​пересувалась осіннім пейзажем чорних полів соняшнику. Грунтова дорога йшла повз занедбані російські окопи і купи артилерійських снарядів. Росіяни покинули розбиті бойові машини піхоти. Розбиті цивільні автомобілі з літерою “Z” – літерою, що означає невпевнене вторгнення Путіна, – валялися в трав’янистій канаві.

Українські солдати були в ейфорії. «Наш моральний дух піднятий. Ми знаємо, за що ми боремося. Це наша земля», – каже 28-річний Сергій. Він сказав, що його рідне місто Олешки – через річку Херсон – все ще перебуває під російською окупацією.

“Ми повернемо Олешки і все інше”,– припустив він.

Поряд із його блокпостом стояли спалені російські танки та будівля сільради, на даху якої — український прапор. Мельников сказав, що спочатку у селі проживало 1000 людей. Від 300 до 400 залишилися після російського захоплення.

Він сказав: Ми запитали, чому вони прийшли. Вони відповіли: «Щоб покращити ваше життя». Коли вони пішли, ми повернулися на 30 років назад. Нині ми не маємо ні світла, ні газу, ні води. Усі збанкрутували, а роботи немає. Замість воювати, Путін міг би полагодити дороги та лікарні у власній країні».

Першими ворожими військами, що дислокувались у Миловому, були російські ставленики так званої Донецької народної республіки (ДНР). Їхнього командира вірменського походження було звільнено за незаконний продаж бензину, виділеного для його транспортних засобів.

«Наступна партія була гіршою. Вони увірвалися в магазини та будинки, шукаючи алкоголь. Вони сказали, що хочуть випивки та дівчат. Вони були брудні, не доглянуті, часто п’яні», – сказав Мельников.

Росіяни катували і стратили місцевих жителів

У Херсоні та інших населених пунктах росіяни катували та стратили мирних жителів, зокрема міліціонерів, колишніх бійців та державних службовців. Мельников сказав, що вони заарештували двох підлітків у березні після того, як вони зірвали три нові російські, комуністичні прапори та прапор ДНР з радянського військового меморіалу.

«Офіцер поставив їх до стіни та вистрілив над їхніми головами. На покарання їх змусили копати окопи», – сказав він.

За його словами, близько 10 селян активно співпрацювали з росіянами. Одна Тетяна Суржик стала новим промосковським мером. Вона порадила бійцям, де вони можуть жити, і надала їм адреси порожніх будинків. За його словами, минулого тижня колаборанти поїхали із солдатами. Серед них була місцева жінка, яка закохалася в російського офіцера і вийшла за нього заміж улітку, додав він.

Декілька людей були учасниками опору. Мельников сказав, що сидітиме на своєму даху – з видом на двір із гусаками – і дивився, як російська військова техніка прокочується повз. Сину, який мешкає у місті Дніпро, він послав мобільним телефоном координати. Потім він передав їх українській армії.

Якось я помітив російську реактивну систему залпового вогню. Я надіслав повідомлення. Все сталося дуже швидко. Через десять хвилин його було знищено», – сказав він.

Спроба Путіна принести “Російський мир” у Милове тривала 245 днів, зазначив він.

«Я був тут від початку і до кінця. Що мене вразило, то це те, скільки воїнів Путіна не знайомі з туалетами та асфальтованими дорогами. Приїхали, сказали, що ми – нацисти. Коли вони пішли, всім було зрозуміло, що вони є нацистами. Вони усе зруйнували».

Нагадаємо, раніше ми розповідали про оперативну обстановку на фронті на ранок 14 листопада.

Підготував Сергій Чернявський

Нове на сайті

купити ноутбук Львів, ціни в Україні