Кончита у подарунок

Одну з них розповів Віталій Снятовський, нині генерал-майор у відставці, який очолює авторитетну громадську організацію «Об’єднання ветеранів вищих офіцерів міста Одеси».

***

У 1987 році Віталій Снятовський був призначений радником заступника міністра оборони Анголи Антоніо Тозе Міранда. А головним завданням було – надавати допомогу Народним озброєним силам визволення Анголи в постачанні озброєнням, технікою, продовольством. Іноді виникали життєві ситуації, далекі від поставленого завдання, але вихід з них доводилося шукати так само оперативно, як у бойовій ситуації.

Ангольці переважно жили племенами. Строго дотримувалися своїх звичаїв і насторожено ставилися до радянських фахівців, які надавали інтернаціональну допомогу Анголі. Кожен, навіть найменший промах «совєтіко» не минав безслідно. Так сталося і тоді, коли офіцери зенітно-ракетної бригади «Оса» піднесли в подарунок жінкам племені мамуїлів пральний порошок, не пояснивши його призначення. Дами на радощах помилися порошком, і невдовзі їхня шкіра вкрилася пухирями. Голова мамуїлів поскаржився на офіцерів, пригрозивши розірвати всі відносини з «совєтіко», і зажадав компенсації.

Сигнал про конфлікт швидко дійшов до радянського консульства. По тривозі було створено спеціальну групу для залагодження міжнародного скандалу. Старшим призначили полковника Снятовського.

***

Чим можна догодити розгніваному вождю? Звичайно ж, щедрими дарами. У вертоліт завантажили консерви, цукор, борошно, крупи, макарони, шоколад, цукерки, печиво. І не забули про спиртне: кілька ящиків горілки, пива і мінеральної води.

Розшукали головне стійбище кочівного племені (мамуїли займалися скотарством) на підходах до Намібійської пустелі. Спочатку вождь був налаштований войовничо. Почувши, що до нього завітав представник дипломатичної місії Радянського Союзу в Анголі, жестом запросив гостей пройти до намета. Віталій Степанович, теж жестом, дав знак нести подарунки…

Спочатку занесли в намет мінералку. Побачивши пляшки, вождь зігнав похмурий вираз з обличчя. А коли перед ним поставили два ящики з пивом і ящик з горілкою, його великі чорні очі заіскрилися лукавинкою. Взявши пляшку пива, він прочитав вголос: «Львівське». Потім, широко посміхнувшись, показав пальцем з величезним перснем на горілку і сказав чистою російською майже без акценту: «А це, якщо я не помиляюся, справжня «Столична». Хороша горілка під гарну закуску. Давно не пив».

«Я сторопів, почувши таке, – згадує Снятовський. – Запитав, де він навчився говорити і читати по-російськи». Вождь раптом бадьоро засміявся і сказав: «Так я ж вище Львівське військово-політичне училище Радянської Армії та Військово-Морського Флоту закінчив. Давайте, товаришу полковник, за зустріч по ковточку, як бувало ми з друзями у звільненні у вареничній біля Галицького базару пригощалися».

***

Коли дружнє застілля добігало кінця, вождь мамуїлів сказав: «На знак мирного врегулювання конфлікту дарую вам, товаришу колонель (полковник. – Прим. Авт.), найкрасивішу жінку мого племені!» Невдовзі до намета привели дівчинку років чотирнадцяти-п’ятнадцяти. Спроба офіцера відмовитися від подарунка обурила вождя. І він пригрозив повідомити про потерпілих жінок урядові, де «дослухаються до його слів».

Довелося зв’язуватися з консульством – наказали подарунок прийняти.

«Як же її звати-величати будемо?» – запитав Снятовський вождя. Той широко посміхнувся і сказав: «Називайте її Кончита».

Вертольотом дісталися Луанди. Там переговірну групу зустріли молоді люди в чорних костюмах. Їм-то Віталій Степанович і передав свій екстраординарний подарунок. І подумки побажав перлині племені мамуїлів добра та щастя.

***

Минули роки. Снятовський після Анголи повернувся до Союзу продовжувати армійську службу. Одного разу в Ташкенті йому доручили зустріти і супроводжувати делегацію з Москви. Коли на трапі літака з’явилася імпозантна жінка, всі погляди були прикуті до неї. А вона раптом, обганяючи інших, кинулася до Снятовського. Схопила його за руку і низько вклонилася. Це була Кончита!

Виявилося, тоді з Луанди Кончиту направили на навчання до Москви. Африканська красуня успішно закінчила університет імені Патріса Лумумби та Інститут міжнародних відносин: здобула вищу військову освіту і вивчила кілька мов – російську, іспанську, англійську.

Подальша доля Кончити Віталію Степановичу не відома. Якось від колишніх товаришів по службі дізнався, що вона обіймала відповідальну посаду в Африканському національному конгресі, а потім представляла його інтереси в ООН.

Така от бувальщина. Але ж доля могла б і не вивести беззахисну дівчинку за орбіту колостадного перебування, якби не виник міжнародний конфлікт через пральний порошок.

Віктор Мамонтов

На фото: Віталій Снятовський, генерал-майор у відставці; Віталій Снятовський (крайній ліворуч) з ангольськими аміго (товаришами) перед вильотом до племені мамуїлів для залагодження конфлікту.

Раніше опубліковано: Як добре бути генералом?