Ключові тези:
- Остання мешканка Малої Токмачки Світлана три дні носила їжу бійцю «Ахмату», який переховувався після розгрому своєї групи, і допомогла йому здатися українським військовим.
- Вихід жінки та полоненого з оточення за участі бійців 118-ї бригади тривав 25 днів: група йшла «по сірому» по 1,5–2 км на добу, орієнтувалася за компасом і тричі форсувала річку.
- Понад усе Світлана боялася стати обузою для військових, тому колола собі знеболювальне, щоб іти далі, а під час обстрілів і атак дронів бійці буквально прикривали її собою.
- Після виходу в тил жінка зіткнулася із затримкою оформлення документів, тож оренду житла на десять місяців їй оплатили самі українські захисники.
Також цікаво: Для переселенців закуплять більше будинків: де і як можна отримати житло
Що відбувалося в Малій Токмачці
Як розповіла Світлана в інтерв’ю You-Tube каналу «Бутусов Плюс», вона залишилася в розбитому селі добровільно, щоб не наражати на небезпеку військових під час евакуації. Жила в облаштованому бійцями підвалі, підгодовувала півтора десятка покинутих собак, а коли знаходила борошно — пекла пиріжки та варила борщі для українських воїнів.
Після того як українські оборонці розбили ворожу диверсійну групу, один із окупантів — боєць «Ахмату» на ім’я Ахмед — викинув зброю і сховався. Згодом на нього натрапила Світлана. Жінка три дні носила йому їжу, і той швидко зрозумів, що вона тримає зв’язок із ЗСУ, тож попросив передати, що готовий здатися. Світлана домовилася з українськими бійцями, і росіянина взяли в полон.
«Найбільше боялася стати обузою для хлопців»
Виводити Світлану та полоненого з майже оточеного села взялися бійці 118-ї бригади. За словами жінки, найбільшим її страхом було затримати групу й підставити молодих хлопців під удар. Щоб витримувати навантаження з хворими ногами та спираючись на держак від лопати замість ціпка, вона колола собі диклофенак, а коли ліки закінчувалися — група робила короткий перепочинок.
Перехід тривав 25 днів:
- рухалися лише вдосвіта «по сірому» — по 1,5–2 кілометри на добу, ночуючи у вцілілих хатах і підвалах;
- через густі хащі та похмуру погоду кілька разів збивалися зі шляху, аж поки не почали орієнтуватися за компасом на північ, у бік Преображенки;
- тричі доводилося форсувати річку вбрід, де Світлану буквально витягував із багнюки боєць із позивним Вітя;
- у дорозі бійці щогодини змінювали одне одного на нічному чергуванні, а в Преображенці та на підході до Таврійського група потрапила під атаку ворожих дронів, від яких ледве встигла сховатися.
Полоненого ахматівця вели разом із групою близько тижня, після чого за наказом командування передали для поповнення обмінного фонду. Саму жінку в Таврійському зустріли бійці 65-ї бригади, а далі зв’язківці 118-ї бригади вивезли її на безпечну територію у багажнику авто, накривши маскувальною сіткою.
За що зараз живе пенсіонерка
Опинившись у відносно безпечному тилу, Світлана зіткнулася з бюрократичною тяганиною. За її словами, в одному з відділень ПФУ чиновників більше цікавила сама історія її виходу з Малої Токмачки, а в іншому – оформлення документів та виплат затягнулося.
Поки триває паперова тяганина, підтримали жінку ті самі військові, з якими вона виходила з оточення. Бійці зібрали для неї гроші з власних зарплат і одразу оплатили оренду квартири за 6 тисяч гривень на місяць на десять місяців наперед, щоб врятована жителька Малої Токмачки не залишилася на вулиці.
Читають зараз:











