На Одещині зіграла весілля пара переселенців, яким за 70: “Дуже радий дружині”

Ключові тези:

• Кохання та нова родина попри війну: на Одещині одружилися літні переселенці з Донецької області.
• Сила підтримки та єдності серед переселенців: пара знайшла притулок у місці компактного проживання.
• Мрія про мир і повернення додому: незважаючи на нове життя, подружжя мріє про якнайшвидше закінчення війни та повернення до рідних місць.

Через обстріл і Олексій, і Лідія залишилися без даху над головою і нині живуть у місці компактного проживання для переселенців.

Історія нової родини розпочалася ще кілька років тому: Лідія з дочкою шукала притулку у незнайомому селі на Дніпропетровщині.

“Йдемо по селу і питаємо людей: прийміть хто. Кажуть, там дідусь живе самотній. Ідіть до нього, його дружина померла. Ми прийшли, а він каже, що не може, тому що дім не його, а тещин. Вийшли ми з донькою, а на дворі сніг і дощ. І я говорю: повернуся”.

Такі зажили в одному будинку. А згодом Олексій зробив пропозицію:

“Я чоловік, я запропонував. Сам жив і вирішив, що можна удвох жити, а Ліді ніде було, і я її дав притулок. І вона погодилася”.

Кожен із подружжя пережив прямі обстріли у своєму селі. Лідія розповідає:

“Тоді був такий приліт – саме до мого дому. Приїхав односельець, привіз гуманітарку, і в його машину потрапив снаряд. Дочка під’їхала і сказала: “Мамо, ось як є. Збирайся та їдемо”. Так ми поїхали…”.

Залишатися було зовсім небезпечно, і довелося їхати. Волонтери евакуювали їх спочатку ненадовго до Павлограда, а потім запропонували переїхати до Одеської області.

“Кажуть, їдемо до Одеси. Ой, як добре. Приїхали – зустріли нас дуже добре. Поселили у невелику кімнатку на два ліжка. Ми зробили собі затишок. І тепер у нас дружний колектив переселенців – усі поступаються один одному, підтримують”.

На новому місці обжилися, умови непогані, але Лідія сумує за рідним краєм:

“Будинок є домом. Він завжди своє. Будинок завжди зігріває. Сумую за своїми земляками, своєю вулицею”.

Олексій радий змін у житті, але визнає, що хотів би зустріти Лідію раніше:

“Я вам скажу, якби ми зустрілися хоча б 20 років тому. Дуже хороша жінка. А я хотів би, щоб нам було хоча б по 50. Дуже радий дружині, найбільше їй. Я дуже задоволений”, – каже чоловік.

Лідія та Олексій одностайні: вони найбільше мріють повернутися додому, у свій край, і щоб в Україні настав світ.

“Мрія на двох – світ. Насамперед світ. Так ми хочемо повернутися до свого дому до дідуся. Але його вже немає…” – каже Лідія.

Читайте також:

• Півсторіччя листування: неймовірна історія жіночої дружби
• Її першим учням по 70 років: вчителька з Одещини у свої вісімдесят з «хвостиком» навчається сама і вчить інших