Віра та Василь: “Ми трохи гуляємо парком: погуляли, сходили до магазину, поїли, відпочили, та назад пішли. Отже ходимо парком на побачення. Вже 40 років ходимо! Взимку дружина – в’яже, я – читаю. Дружина ще багато в телефоні сидить, я за це її сварю, кажу: “Раніше телефонів не було, ніхто на побачення не запізнювався. А зараз телефони у кожного – і всі запізнюються! Влітку ми на дачу вибираємось: там річка поряд, ліс, у нас є городик, господарство з курочками, бджілки – дуже гарно! Головне, щоб було мирно, щоб сирен було менше, щоб ніхто не заважав нам відпочивати”.
Тетяна та Віталій: “Ми приїхали до Одеси з Нової Каховки. До війни у нас вільного часу було мало, ми працювали, а зараз – переселенці, тільки парком гуляємо і все. Тепер ми одне без одного нікуди. У чоловіка вдома хобі було – бджоли, але все залишилося в окупації. У молодості ми мріяли, що на пенсії нянькуватимемо онуків. Наша донька довго не мала дітей. Потім Бог дав нам онука, але почалася війна, і вони поїхали за кордон, тому зараз ми не разом – дивимося на нього тільки по відео”.
Раїса: “Я мало що встигаю, ось тільки з роботи йду. Колись я трохи в’язала. Якби був час, то й зараз узялася б в’язати, але часу не вистачає. Коли виходить, я із задоволенням дивлюся фільми. Про мандрівки на пенсії я не мріяла. Я свого часу майже весь світ об’їздила. Тож тепер нікуди не хочу їхати, можливо, тільки на Мальдіви – мене туди запрошували, але так і не вдалося там побувати”.
Світлана: “Я нещодавно переїхала до нової квартири й навожу там затишок: шию завіски, штори, декоративні подушечки. А зараз світло вимкнули, то я вийшла в парк погуляти: котиків погодувала, на качечок подивилася. Замолоду я мріяла, що на пенсії поїду за кордон, на якийсь курорт, на Куяльник чи ще кудись. Все життя я була в роботі, нікуди не їздила, а вийшла на пенсію – тепер уже нікуди не поїдеш”.
Раїса: “Я самотня, чоловіка поховала, сиджу вдома одна, кросворди розгадую та телевізор дивлюся. А ще щовечора гуляю із сусідкою, по дві години. Раніше я мріяла подорожувати, на пенсії кудись поїхати, але зараз за кордон взагалі не хочу. У мене чоловік був військовий, ми жили у Чехословаччині 5 років – нічого доброго за кордоном немає”.
Тетяна: “Я на пенсії не сумую. Я малюю картини олією, дуже люблю малювати квіти у вазах. Ще займаюся домашними справами, до церкви ходжу в суботу, неділю та у свята. У мене є приятелька, яка досі хворіє після ковіда, я з нею прогулююсь. Тепер, коли я на пенсії, я займаюся тим, що мені подобається: допомагаю нужденним, гуляю морем або парком, у мене є церква, яку я люблю”.
Агрипина: “У мене дуже мало вільного часу. Я працюю, у мене є дід, собака, їх теж треба доглядати. Колись я шила, а зараз уже й руки не ті, й очі не ті. Зараз, якщо й шию, то це якісь дрібниці, щось підшити собі, дітям. Ще люблю займатися землею, городом, у мене дача в Арцизі була. А взагалі-то я прожила важке життя – нас було 6 дітей у сім’ї, жили ми бідно, я весь час працювала, у 40 років залишилася вдовою, сама виховувала двох дітей. Тож мріяти про пенсію мені не було коли. Про подорожі я не думала, та й подорожі – це не моя історія, я тяжко дуже дорогу переношу, мене нудить”.
Триматися за життя! Як пенсіонери долають стрес через військові дії – відеоопитування
Приниження чи допомога? Як сьогодні виживають українські пенсіонери – відеоопитування
Фінансовий ліміт на один подарунок становить 1500 грн. Фото листів будуть публікуватися на сторінці фонду…
Використання перев'язувальних матеріалів, бинтів та ранозагоювальних засобів є важливою частиною медичної практики та першої допомоги.…
Деякі українці, які постраждали через війну, можуть розраховувати на певні пільги від держави.
Пенсіонери мають низку обов’язків перед Пенсійним фондом України. Невчасне інформування про зміни у вашому житті…
На місці події працюють екстрені служби, які надають всю необхідну допомогу постраждалим. Також тривають аварійно-рятувальні…
Розмір допомоги сягає 5000 гривень на кожного члена родини.